Дружба… Якщо по-справжньому замислитися, то протягом життя вона проходить певні етапи еволюції, але робить це по-своєму: своєрідно, нетипово і, мабуть, трохи жорстоко.
У нашому житті є і постійно з’являються нові обличчя. Згадайте безліч «подруг» і «друзів» на вулиці, суцільну масу товаришів у дитячому садку і школі. Де б ти не був, куди б не потрапив, завжди знайдеш того, хто зможе носити цей титул – Друг.
Але роки йдуть. І поступово втрачається сліпа віра в кожного. Старші шкільні та студентські роки дозволяють розмежувати помилкові припущення щодо альтруїзму і безмежної доброти багатьох з твого оточення. І день за днем, місяць за місяцем, рік за роком коло товаришів стає все менше. І вже в зрілому віці ти переконуєшся, що справжній друг перевіряється тільки часом. Незважаючи ні на що, він – частина тебе. Сварки, негативні емоції, часткові непорозуміння можливі, адже життя і погляди у кожного різні. Але єдність духа замінити нічим. Це почуття ніколи не сплутати з фальшивкою. Воно одне, тому ви разом.
Доповідна записка вчительки малювання Ізольди Марківни Книш директорові школи.
"Товаришу директор! Сьогодні я проводила урок малювання в 5-А класі. Малювали огірок. В класі стояв шум, і Андрій Кущолоб (всі назирають його Бен) кілька разів ліз під парту. Я викликала Бена до дошки. Той бешкетував, але гарно намалював огірок. Потім викликала до дошки Женю Цибулько – смаглявеньку дівчину з першої парти. Вона кругла відмінниця, уважна й серйозна на уроках, проте може й коника викинути і прикидається хлопцем: стрижеться коротко і носить хлоп'ячий одяг.
Цибулько малювала, а я перевіряла домашнє завдання, раптом щось хрюкнуло. Я обернулася і побачила, що Женя намалювала огірок з поросячим хвостиком. Далі дівчинка домалювала голову і рильце. Те порося вдруге чхнуло, покрутило хвостиком і проказало: "Хрю-хрю…". Клас раптом притих, сидів занімівши, і знову почулося хрюкання. Я закричала, що ставлю двійку.
Цибулько стерла малюнок і я побачила, як з її кофти висунулась… маленька волохата ручка. Ручка сказала: "Гуд бай! До відзеня, Ізольдо Марківно!". А потім виткнулась мордочка і показала мені язика.
Я не могла помилитися. У мене чудовий художній зір. Висновок один: учениця прийшла на урок або з механічною лялькою, або з якимось живим звірятком.
Дружба… Якщо по-справжньому замислитися, то протягом життя вона проходить певні етапи еволюції, але робить це по-своєму: своєрідно, нетипово і, мабуть, трохи жорстоко.
У нашому житті є і постійно з’являються нові обличчя. Згадайте безліч «подруг» і «друзів» на вулиці, суцільну масу товаришів у дитячому садку і школі. Де б ти не був, куди б не потрапив, завжди знайдеш того, хто зможе носити цей титул – Друг.
Але роки йдуть. І поступово втрачається сліпа віра в кожного. Старші шкільні та студентські роки дозволяють розмежувати помилкові припущення щодо альтруїзму і безмежної доброти багатьох з твого оточення. І день за днем, місяць за місяцем, рік за роком коло товаришів стає все менше. І вже в зрілому віці ти переконуєшся, що справжній друг перевіряється тільки часом. Незважаючи ні на що, він – частина тебе. Сварки, негативні емоції, часткові непорозуміння можливі, адже життя і погляди у кожного різні. Але єдність духа замінити нічим. Це почуття ніколи не сплутати з фальшивкою. Воно одне, тому ви разом.
Объяснение:
Огірок з поросячим хвостом
Доповідна записка вчительки малювання Ізольди Марківни Книш директорові школи.
"Товаришу директор! Сьогодні я проводила урок малювання в 5-А класі. Малювали огірок. В класі стояв шум, і Андрій Кущолоб (всі назирають його Бен) кілька разів ліз під парту. Я викликала Бена до дошки. Той бешкетував, але гарно намалював огірок. Потім викликала до дошки Женю Цибулько – смаглявеньку дівчину з першої парти. Вона кругла відмінниця, уважна й серйозна на уроках, проте може й коника викинути і прикидається хлопцем: стрижеться коротко і носить хлоп'ячий одяг.
Цибулько малювала, а я перевіряла домашнє завдання, раптом щось хрюкнуло. Я обернулася і побачила, що Женя намалювала огірок з поросячим хвостиком. Далі дівчинка домалювала голову і рильце. Те порося вдруге чхнуло, покрутило хвостиком і проказало: "Хрю-хрю…". Клас раптом притих, сидів занімівши, і знову почулося хрюкання. Я закричала, що ставлю двійку.
Цибулько стерла малюнок і я побачила, як з її кофти висунулась… маленька волохата ручка. Ручка сказала: "Гуд бай! До відзеня, Ізольдо Марківно!". А потім виткнулась мордочка і показала мені язика.
Я не могла помилитися. У мене чудовий художній зір. Висновок один: учениця прийшла на урок або з механічною лялькою, або з якимось живим звірятком.