оловним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.
Кого вважають доброю людиною? Того, хто поступається місцем у транспорті старшим, того, хто допомагає нести бабусі тяжку сумку, того, хто допоміг другові у скрутному становищі? Взагалі-то так. Але доброта, як на мене, не однозначне поняття.
З дитинства нас намагаються виховувати в атмосфері доброти та любові, вчать відповідати добром на добро. Але ж нам не завжди так відповідають. Навіть турецька приказка повчає: “Бережися того, кому ти зробив добро”.
Мені пригадуються рядки з книги відомого хірурга М. Амосова “Думки і серце”: “Коли людина робить добру справу, вона прагне за неї нагороди. Вона навіть не усвідомлює цього, але прагне. Не грошей, не подарунків, а вираження якихось відповідних почуттів. Але хворі не балують нас цим. Зробив лікар операцію, усе добре, а коли хворий виписується, навіть не скаже, попрощатися не зайде”.
Хірург розмовляє із колегою, яка розповідає, як для неї образливо бачити на вулиці людей, яким вона врятувала життя і які відвертаються, не привітавшись з нею, або намагаються показати, що не впізнали її. На що Амосов відповів: “Люди не люблять почуватись боржниками, а зустріч з людиною, якій вони завдячують життям, нагадує їм про це”.
Ще один момент: чому добрій людині всі намагаються “сісти на шию” з будь-якою метою? І чому у багатьох виникає думка, що доброта людини, яка завжди вам допомагає – це слабкість, невміння відмовити, чи образити.
Чому ми так часто не цінуємо таку безкорисливу доброту, і підозрюємо вигоду: раз він мені допоміг, колись і мені доведеться до йому? Чому використовуємо людей, спихаючи таким добрякам свої проблеми і навіть ніколи не намагаємось дізнатися, можливо, їм також потрібна до Так хочеться вірити, що ми задумуємось над цим…
ДОБРО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ
Мудрець сказав: живи, добро звершай
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Нехай ця істина стара:
Людина починається з добра.
Я напевне, почну із розкриття поняття слова «милосердя». Милосердя - готовність до пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя - це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Милосердя часто ототожнюють із вірою в Бога, але особисто я вважаю, що це не те саме. Можна допомагати іншим і робити добро й при цьому не вірити в Бога. Можна, навпаки, ходити в церкву тільки тому, що це зараз стало модним, і молитися тільки для того, щоб «забезпечити» собі вічне життя. На жаль, і таке буває. Але з іншого боку, якщо людина щиро вірить у Бога й прагне виконувати всієї його заповіді, він постарається також бути й милосердним. Для мене в милосерді основне - безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя самовіддано доглядали за пораненими, ризикуючи своїм життям, виносили поранених і вбитих з поля бою, і все це зовсім безоплатно. Крім того, вони морально підтримували солдатів, не даючи їм упасти духом, що відіграє величезну роль у їхніх перемогах. Імен більшості з них ми ніколи не довідаємося, але ми завжди будемо вдячні їм за їхню самовіддану працю.
На жаль, зараз, у наш важкий час змін, такі якості, як милосердя, доброта, бажання до йдуть на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння дістати прибуток і турботу насамперед про себе. Милосердних людей зараз не багато, та й то інші ставляться до них якщо не як до божевільних, то принаймні як до дурного. Зараз ніхто не до бабусі перейти через дорогу, донести сумку, не подасть жебракові, не пошкодує сиріт і важкохворих. А мені здається, що саме в наш час щирого милосердя людям найбільше не вистачає. Звичайно, багаті люди можуть собі дозволити зробити пожертвування в різні фонди до але дуже часто тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди, які дійсно хочуть до найчастіше не мають у своєму розпорядженні засоби для цього. Але до можна не тільки матеріально, але й духовно. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя. Я думаю, якби люди більше піклувалися про інші, зникло б з осіб людей вираження якоїсь безвихідної прикрості, що так часто можна бачити в метро, на вулиці, у магазині. Іноді, звичайно, попадаються люди веселі, життєрадісні, оптимістично настроєні, усміхнені, але їх - одиниці. А інші люди - хмурі, непривітні, постійно стурбовані станом політики
оловним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.
Кого вважають доброю людиною? Того, хто поступається місцем у транспорті старшим, того, хто допомагає нести бабусі тяжку сумку, того, хто допоміг другові у скрутному становищі? Взагалі-то так. Але доброта, як на мене, не однозначне поняття.
З дитинства нас намагаються виховувати в атмосфері доброти та любові, вчать відповідати добром на добро. Але ж нам не завжди так відповідають. Навіть турецька приказка повчає: “Бережися того, кому ти зробив добро”.
Мені пригадуються рядки з книги відомого хірурга М. Амосова “Думки і серце”: “Коли людина робить добру справу, вона прагне за неї нагороди. Вона навіть не усвідомлює цього, але прагне. Не грошей, не подарунків, а вираження якихось відповідних почуттів. Але хворі не балують нас цим. Зробив лікар операцію, усе добре, а коли хворий виписується, навіть не скаже, попрощатися не зайде”.
Хірург розмовляє із колегою, яка розповідає, як для неї образливо бачити на вулиці людей, яким вона врятувала життя і які відвертаються, не привітавшись з нею, або намагаються показати, що не впізнали її. На що Амосов відповів: “Люди не люблять почуватись боржниками, а зустріч з людиною, якій вони завдячують життям, нагадує їм про це”.
Ще один момент: чому добрій людині всі намагаються “сісти на шию” з будь-якою метою? І чому у багатьох виникає думка, що доброта людини, яка завжди вам допомагає – це слабкість, невміння відмовити, чи образити.
Чому ми так часто не цінуємо таку безкорисливу доброту, і підозрюємо вигоду: раз він мені допоміг, колись і мені доведеться до йому? Чому використовуємо людей, спихаючи таким добрякам свої проблеми і навіть ніколи не намагаємось дізнатися, можливо, їм також потрібна до Так хочеться вірити, що ми задумуємось над цим…
ДОБРО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ
Мудрець сказав: живи, добро звершай
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Нехай ця істина стара:
Людина починається з добра.
Я напевне, почну із розкриття поняття слова «милосердя». Милосердя - готовність до пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя - це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Милосердя часто ототожнюють із вірою в Бога, але особисто я вважаю, що це не те саме. Можна допомагати іншим і робити добро й при цьому не вірити в Бога. Можна, навпаки, ходити в церкву тільки тому, що це зараз стало модним, і молитися тільки для того, щоб «забезпечити» собі вічне життя. На жаль, і таке буває. Але з іншого боку, якщо людина щиро вірить у Бога й прагне виконувати всієї його заповіді, він постарається також бути й милосердним. Для мене в милосерді основне - безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя самовіддано доглядали за пораненими, ризикуючи своїм життям, виносили поранених і вбитих з поля бою, і все це зовсім безоплатно. Крім того, вони морально підтримували солдатів, не даючи їм упасти духом, що відіграє величезну роль у їхніх перемогах. Імен більшості з них ми ніколи не довідаємося, але ми завжди будемо вдячні їм за їхню самовіддану працю.
На жаль, зараз, у наш важкий час змін, такі якості, як милосердя, доброта, бажання до йдуть на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння дістати прибуток і турботу насамперед про себе. Милосердних людей зараз не багато, та й то інші ставляться до них якщо не як до божевільних, то принаймні як до дурного. Зараз ніхто не до бабусі перейти через дорогу, донести сумку, не подасть жебракові, не пошкодує сиріт і важкохворих. А мені здається, що саме в наш час щирого милосердя людям найбільше не вистачає. Звичайно, багаті люди можуть собі дозволити зробити пожертвування в різні фонди до але дуже часто тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди, які дійсно хочуть до найчастіше не мають у своєму розпорядженні засоби для цього. Але до можна не тільки матеріально, але й духовно. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя. Я думаю, якби люди більше піклувалися про інші, зникло б з осіб людей вираження якоїсь безвихідної прикрості, що так часто можна бачити в метро, на вулиці, у магазині. Іноді, звичайно, попадаються люди веселі, життєрадісні, оптимістично настроєні, усміхнені, але їх - одиниці. А інші люди - хмурі, непривітні, постійно стурбовані станом політики
Объяснение: можно скоротить