Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Коли я ходжу по місту, або їду в транспорті, я люблю вдивлятися в обличчя людей і прагнути зрозуміти, про що вони думають, чим займаються. Звичайно, точно я дізнатися не можу, наскільки правильні мої висновки.
Зараз я їду в метро і знову міркую. Ось у цього хлопця міцні м’язи, мозолясті руки, напевно він спортсмен. При його зрості добре грати в баскетбол або волейбол.. Він достатньо витривалий, а в цих видах спорту потрібна сила. На одній із станцій до електрички увійшов його знайомий, хлопці розговорилися, і я зрозумів, що хлопець – фігурист. Так, я не фахівець відгадувати професії. Але в одному не помилився, що цей хлопець – спортсмен. І навіть краще, що він виявився фігуристом. Я уявляю, як могутньо і красиво він котить по льоду. Він великий, стрункий, а його партнерка – тоненька, майже ефірна, він піднімає її легко і вільно. Вона красиво парить в повітрі, як птах.
Чому я вирішив, що він хороший спортсмен? У хлопця відкритий і вдумливий погляд. Ямки на щоках прикрашають його обличчя, особливо коли він посміхається. А уміння так відкрито і щиро сміятися говорить про доброту і чесність, задоволенні собою і своєю діяльністю. Він молодий, щасливий, зайнятий цікавою справою. Я виросту і теж знайду свою справу. Хочеться в це вірити!
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Коли я ходжу по місту, або їду в транспорті, я люблю вдивлятися в обличчя людей і прагнути зрозуміти, про що вони думають, чим займаються. Звичайно, точно я дізнатися не можу, наскільки правильні мої висновки.
Зараз я їду в метро і знову міркую. Ось у цього хлопця міцні м’язи, мозолясті руки, напевно він спортсмен. При його зрості добре грати в баскетбол або волейбол.. Він достатньо витривалий, а в цих видах спорту потрібна сила. На одній із станцій до електрички увійшов його знайомий, хлопці розговорилися, і я зрозумів, що хлопець – фігурист. Так, я не фахівець відгадувати професії. Але в одному не помилився, що цей хлопець – спортсмен. І навіть краще, що він виявився фігуристом. Я уявляю, як могутньо і красиво він котить по льоду. Він великий, стрункий, а його партнерка – тоненька, майже ефірна, він піднімає її легко і вільно. Вона красиво парить в повітрі, як птах.
Чому я вирішив, що він хороший спортсмен? У хлопця відкритий і вдумливий погляд. Ямки на щоках прикрашають його обличчя, особливо коли він посміхається. А уміння так відкрито і щиро сміятися говорить про доброту і чесність, задоволенні собою і своєю діяльністю. Він молодий, щасливий, зайнятий цікавою справою. Я виросту і теж знайду свою справу. Хочеться в це вірити!
Объяснение: