Нещодавно я прочита(в,ла)захоплюючу повість по дружбу хлопчика Сашка з вовком. Зі справжнім вовком Сіроманцем.
Автор любить природу. У творі він точно передає образи усіх героїв. Можливо, в образі Сашка він описував себе у дитинстві. Коли ми читаємо, то переживаємо разом з героями.
Хоч вовк був старим та сліпим, після зустрічі з Чепіжним, почалося справжнє полювання на Сіроманця. Тільки тоді, коли людина живе в гармонії з природою, вона відповідає взаємністю. Хлопчик сміливий, бо знає: тварини відчувають добрих та злих людей, тому ставляться до них по-різному. Сподобалось мені те, що в творі Сашко не боїться Чепіжного, відстоює свою думку, говорить йому правду. Він також співчуває сліпому Сіроманцю. Навіть відправився в далеку дорогу, бо мав надію та прагнув вилікувати зір вовка. Хлопчик щасливий, що люди верталися з ловів ні з чим, бо тварина врятувалася втечею.
Мене вразила відданість Сіроманця, адже він сам повернувся до Сашка, їхня чудова та незвичайна дружба.
Твір-роздум. Незабутній і невмирущий Володимир Івасюк
Умирають співці — пісні залишаються. Інколи трапляється, що ім'я автора губиться серед віків, а пісня живе — стає народною. Люди приймають те, що їм близьке, що хвилює душу і серце.
Поет і композитор Володимир Івасюк прожив коротке життя — йому було лише тридцять років, коли загинув за нез'ясованих обставин. Лікар за професією (закінчив Львівський медичний інститут). За покликанням — пісняр. У досить короткий проміжок часу створив близько сорока пісень на слова сучасних йому поетів, видав кілька пісенних збірок. Писав не лише музику, а й слова. "Я піду в далекі гори", "Два перстені", "Пісня буде поміж нас" — це повністю його пісні: і слова, і музика В. Івасюка.
Про пісню "Водограй" хочеться сказати окремо. Вона мені дуже близька, хоч і написана вже давно. Як на мій погляд, це не просто пісня — це художня розповідь про чудовий край: Карпати!
Котить хвилі наш Черемош,
А куди — не знає,
Поміж гори в світ широкий
Тече, не вертає.
Хто був у Карпатах, той зрозуміє моє захоплення цим краєм. Я була у Прикарпатті, в м. Яремчі, бачила річку Прут, печери Олекси Довбуша. Була біля водограю і не могла не співати:
Подивись, як сіру скелю
Б'є вода іскриста...
Саме тут, у Яремчі, знімався телефільм "Червона рута" — про це нам розповіли місцеві жителі. І як було не згадати незабутнього і невмирущого Івасюка, його пісні, що живуть і нині, радують душі багатьох.
Пісня "Червона рута" дала назву не лише телефільмові — з 1989 року в Україні проходить щорічний всеукраїнський фестиваль сучасної української пісні і музики "Червона рута". Таланти не вмирають — вони живуть в піснях. І В. Івасюк — серед нас.
Нещодавно я прочита(в,ла)захоплюючу повість по дружбу хлопчика Сашка з вовком. Зі справжнім вовком Сіроманцем.
Автор любить природу. У творі він точно передає образи усіх героїв. Можливо, в образі Сашка він описував себе у дитинстві. Коли ми читаємо, то переживаємо разом з героями.
Хоч вовк був старим та сліпим, після зустрічі з Чепіжним, почалося справжнє полювання на Сіроманця. Тільки тоді, коли людина живе в гармонії з природою, вона відповідає взаємністю. Хлопчик сміливий, бо знає: тварини відчувають добрих та злих людей, тому ставляться до них по-різному. Сподобалось мені те, що в творі Сашко не боїться Чепіжного, відстоює свою думку, говорить йому правду. Він також співчуває сліпому Сіроманцю. Навіть відправився в далеку дорогу, бо мав надію та прагнув вилікувати зір вовка. Хлопчик щасливий, що люди верталися з ловів ні з чим, бо тварина врятувалася втечею.
Мене вразила відданість Сіроманця, адже він сам повернувся до Сашка, їхня чудова та незвичайна дружба.
Твір-роздум. Незабутній і невмирущий Володимир Івасюк
Умирають співці — пісні залишаються. Інколи трапляється, що ім'я автора губиться серед віків, а пісня живе — стає народною. Люди приймають те, що їм близьке, що хвилює душу і серце.
Поет і композитор Володимир Івасюк прожив коротке життя — йому було лише тридцять років, коли загинув за нез'ясованих обставин. Лікар за професією (закінчив Львівський медичний інститут). За покликанням — пісняр. У досить короткий проміжок часу створив близько сорока пісень на слова сучасних йому поетів, видав кілька пісенних збірок. Писав не лише музику, а й слова. "Я піду в далекі гори", "Два перстені", "Пісня буде поміж нас" — це повністю його пісні: і слова, і музика В. Івасюка.
Про пісню "Водограй" хочеться сказати окремо. Вона мені дуже близька, хоч і написана вже давно. Як на мій погляд, це не просто пісня — це художня розповідь про чудовий край: Карпати!
Котить хвилі наш Черемош,
А куди — не знає,
Поміж гори в світ широкий
Тече, не вертає.
Хто був у Карпатах, той зрозуміє моє захоплення цим краєм. Я була у Прикарпатті, в м. Яремчі, бачила річку Прут, печери Олекси Довбуша. Була біля водограю і не могла не співати:
Подивись, як сіру скелю
Б'є вода іскриста...
Саме тут, у Яремчі, знімався телефільм "Червона рута" — про це нам розповіли місцеві жителі. І як було не згадати незабутнього і невмирущого Івасюка, його пісні, що живуть і нині, радують душі багатьох.
Пісня "Червона рута" дала назву не лише телефільмові — з 1989 року в Україні проходить щорічний всеукраїнський фестиваль сучасної української пісні і музики "Червона рута". Таланти не вмирають — вони живуть в піснях. І В. Івасюк — серед нас.