Треба план до твору покинуте гніздо олександра копиленка, будь ласка
скільки появилося нових квіток! уже відцвіли блакитні проліски, а в кущиках свіжої трави між деревами розцвіли фіолетові фіалки. білі рухливі дзвоники конвалій висять на тоненьких ніжках. пахучі, чудові конвалії. ще багато різних жовтих, рожевих і синіх квітів.
веселий місяць, цей травень! збіглися хлопці на вулиці. куди йти гуляти? василь каже:
- ходімо в ліс гуляти, квіток нарвемо.
микола й собі:
- уже в лісі хороше, і я вчора ящірку бачив. зелена і прудка. втекла в нору. не наздогнав. та я в ліс все одно не піду.
- чому? – спитали діти.
- тому, що василь знає гніздо кропив’янки і не хоче нікому показувати.
закортіло дітям подивитись на гніздо. от цікаво! почали прохати, щоб василь показав пташину хатку.
миколка, яшко і галя кажуть:
- ми тільки одним оком глянемо і не будемо нічого чіпати. подивимося – і зразу назад.
- не можна знищувати гнізд корисних пташок, бо пташки – наші друзі, - відповів василь. – я до гнізда тільки інколи піду, здалека погляну, як мати на яєчках сидить. батько біля неї співає, розважає її, щоб не нудно було сидіти. а потім вона полетить попоїсти на годинку, а він сидить на гнізді, щоб яєчка не захолонули. скоро виведуться пташенятка, і я буду ходити на них дивитись.
- покажи й нам, - прохали діти, василеві товариші.
- я тобі десять разів вистрілити з моєї рогатки, - запропонував яшко.
- а я подарую тобі цю пружину, - сказала галя.
- а я подарую тобі заліза на шаблюку. і буде в тебе і пістоль, і шабля. отоді зіграємо у війну! – промовив миколка.
скільки цікавих речей пропонують василькові! десять разів вистрілити з рогатки! пружина! шаблюка! не витримав василь і сказав:
- ну, давайте зразу всі речі наперед і вистрілити десять разів. потім я вас поведу.
- а не підманиш? – недовірливо спитали діти.
- ні, - сказав василь.
- слово піонера даси?
- слово піонера, що покажу гніздо кропив’янки. тільки підійдемо, подивимося – і назад. згодні?
- згодні!
василь одержав пружину і заліза на шаблюку. пішли в ліс. він дорогою ще вистрілив з рогатки десять разів. а миколка і всі діти заздрили йому…
прийшли діти до рівчака, зарослого низькими кущами. василь пригнувся, принишк. всі зробили те саме. василь показав дітям на один кущик, але ніхто нічого не бачив. пташки-бо вміють так ховати свої гніздечка, що не зразу їх і помітиш. аж ось із кущика вилетіла сіренька, трохи рудувата пташка, і тоді побачили діти малесеньке гніздечко, сховане в густому листі. гніздечко трималося на трьох гілках і ловко було виплетене з тоненьких травинок.
дуже кортіло зазирнути в гніздо, подивитися, які ж там яєчка. діти підійшли ближче. в гнізді лежало п’ятеро малесеньких блакитно-сірих яєчок.
- ой, які маленькі яєчка і гарненькі! – не витримала галя. – я хочу тіль-тіль пальцем погладити одне яєчко.
не встиг василько заборонити їй, як галя вже тихенько опустила палець в гніздо. за нею миколка обережно витягнув одне яєчко і розглядав на руці. воно було тепле, ніжне і майже прозоре.
навколо них літали дві пташки і тривожно, стурбовано пищали, прохали дітей, щоб вони не чіпали гнізда. тому діти, надивившись на гніздо, пішли собі геть. гуляли в лісі, рвали квіти, ловили метеликів.
минуло кілька днів. діти потайки одне від одного кілька разів на день ходили до гнізда кропив’янки, розглядали яєчка і турбували пташок. полохливим пташкам зрештою набридли діти.
боялися пташки, що виведуться пташенята, а василеві друзі заберуть їх. отже, кропив’янки посумували і покинули своє гніздо, хоч як важко було їм робити цю хатку. всю весну будували, а доводиться покидати. покинули своє гніздо пташки і полетіли в інше місце, в густий ліс, де їх не знайдуть діти.
прийшов раз василь до гнізда. дивиться, а воно порожнє. пташок немає коло нього. попробував яєчка, а вони холодні. дуже шкода йому стало пташок. тепер більше ніколи не буде він набридати пташкам і нікому не показуватиме гнізд, навіть за пружину, за шаблюку і за десять пострілів з рогатки.
Цей твір я пропоную скласти так:
Своїм багатим талантом і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, де сьогодні вже неможливо уявити без них. Серед прозової спадщини виділяється роман «Захар Беркут», створений у 1883 році. Ця історична історія розповідає про те, як волошукачі краю захищали свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У виставі зображено багато акторів. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї Батьківщини. Коли монголо-татари напали на територію Росії, на чолі своїх захисників стояв Максим, хоча Захар Беркут був сином ватажка тухольської громади. У цьому першому бою загинуло багато тухольців, а монголи поранили непритомного пораненого Максима. Його стан погіршується, і він помре щасливішим, ніж потрапив у полон. Але ось що сталося. Боярин Тугар Вовк пропонує врятувати життя Максиму, щоб монголи могли безкоштовно вибратися з долини. Але гордий Максим від цієї пропозиції відмовляється. Він, як і його батько Захар Беркут, не може погодитися з такою умовою: ціною свого життя звільнитися з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «в неволі жити марно, краще смерть», але відданість рідній землі і людям дає йому сили переносити всі свої страждання, свою честь, честь свого роду, щоб не осквернити людей. Кохану дівчину Максима Мирослава також запросили покинути монгольський табір, переодягнувшись та показавши перстень монгольської гвардії. Але Максим відкидає цю пропозицію: врятувати своє життя, поставивши під загрозу життя коханої, він, звичайно, не погоджується. Сміливий, сміливий, гордий Максим, звичайно, не може подобатися. І кожному з нас хочеться плекати ту непохитну відданість, яку мав Максим до своєї Батьківщини, свого народу, його чесність і кришталеву чистоту.
Объяснение: