Добро і зло, чесність і брехня, день і ніч - це антоніми, протилежні слова. так само можна сказати і про потета й Бертольда. у них різні цінності життя. Бертольд любив гроші, брехню, тому розбагатів і став заможним: Сила статків та маєтків! Це Бертольдо граф заможний! Він живе в своєму графстві, Наче сам король вельможий. але це все завдяки поетові. він був домрим і допоміг тому, коли йому була потрібна до поетова цінність життя було чесність, вірність і сама поезія. він любив ходити на природу і складати вірші, любив учити інших хорошому і прекрасному. і він нізащо не покине сторону опіки, правди і довіри: Тож підіте і скажіте, Що поки я буду жити, Не подумаю довіку Зброї чесної зложити! ось такі різні люди бувають. Бертольд і поет - два антонами.
сама недавно писала : ) а розміщується твір десь на сторінку з хвостиком
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Сила статків та маєтків!
Це Бертольдо граф заможний!
Він живе в своєму графстві,
Наче сам король вельможий.
але це все завдяки поетові. він був домрим і допоміг тому, коли йому була потрібна до поетова цінність життя було чесність, вірність і сама поезія. він любив ходити на природу і складати вірші, любив учити інших хорошому і прекрасному. і він нізащо не покине сторону опіки, правди і довіри:
Тож підіте і скажіте,
Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити!
ось такі різні люди бувають. Бертольд і поет - два антонами.
сама недавно писала : ) а розміщується твір десь на сторінку з хвостиком
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."