Спишіть. Знайдіть речення з відокремленими членами. Визначте вид відокремлених членів.

Майже кожному пересічному українцю відома напівлегендарна історія про Роксолану — дівчину з прикарпатського села Настю Лісовську. Свого часу Гоксолана навіть була визнана однією з найвпливовіших політичних фігур Османської імперії. Однак мало хто знає про те, що жив-був колись український козак, який наприкінці XVI ст. став володарем невеликої держави, відігрававшої помітну роль у Південно-Східній Європі.
Цим козаком був такий собі Іван на прізвисько Підкова. Народжений на землі молдавській, ще в молоді роки Іван подався шукати мінливого щастя на Запорізьку Січ. Будучи фізично добре розвиненим, він неодноразово хизувався перед товаришами вмінням неперевершено гнути підкови, завдяки чому й отримав своє прізвисько.

Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе  сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю,  певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з  найпатрiотичнiших творiв  - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь  володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи  усе, бо князь: оточив його почотом  i розкошами догiдно  - i жилось тому хлоп'ятi  i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей,  степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi  звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не  вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця,  порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони   прокинутися найсвятiшому почуттю  - любовi до рiдного краю. "рiдний степ  - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже  нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн  зрозумiв, що найдорожче для людини  - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм  полягти кiстьми, сконати,  нiж в землi чужiй, ворожiй  в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля  украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя,  не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить,  - шлях у край свiй повороту? !

І. франко був не тільки талановитим поетом і письменником, у чому ми переконалися, ознайомившись з його віршами і повістю "перехресні стежки". він спробував себе і в драматичному жанрі, написавши п'єсу "украдене щастя". ця спроба йому вдалася, бо справжній художній твір повинен збуджувати чуття людини і давати поживу для роздуму. отже, драма і. франка викликала у мене певні думки, які я і збираюсь викласти у своєму творі.  після прочитання "украденого щастя" читач задається питанням: у кого ж щастя вкрадене і хто його вкрав? головні герої драми дещо незвичний любовний трикутник; незвичний тому, що зазвичай в любовному трикутнику хтось має бути нещасливим, бо є третім зайвим, але двоє інших врешті-решт єднаються у шлюбі, кохаючи один одного.  в п'єсі і. франка анна і михайло любилися ще в молодості і продовжують любити один одного, хоч пройшло вже багато часу, хоч анна вважала, що михайло помер. отже, третім зайвим виявляється микола, спокійний і покірливий, який обожнює свою жінку, при цьому усвідомлюючи, що вона не може забути свого першого кохання.  в результаті всі троє нещасливі: михайло не може бути поруч із анною; микола страждає не тільки через зраду анни як таку, але й через людський поговір, анна мусить жити з нелюбом.  мені найбільше від усіх жаль миколу саме через його покірливість, слабкий характер. він не може покарати жінку, прогнати михайла, відчуває, що йому нема чого далі жити і поступово спивається. його щастя було вкрадене михайлом. він ні в якому разі не докоряє жінці, захищає її перед сусі:   "адже ж ви, сусідоньки, знаєте, яка вона була добра, щира та вірна, заким його зла доля на мій дім не навернула! до рани можна було її приложити, не те що! "  жандарм михайло спочатку викликає обурення: він не тільки спокусив анну, осоромив її на все село, але і відправив свого колишнього друга до в'язниці. мені здалося, що він хоче помститися, хоч і говорить анні про кохання до неї. але наприкінці п'єси, розмовляючи з миколою, михайло починає перед ним виправдовуватися: "я полюбив отсю бідолаху анну, сироту, поштуркувану та кривджену -братами. ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. а ти, миколо, ти до спілки з тими вкрав мені те одиноке щастя". забитий миколою, жандарм перед смертю свідчить, що ні анна, ні микола не винні в його смерті. отже, жандарм теж заслуговує на співчуття, він більш сильна людина у порівнянні з миколою, отже, намагався боротися за своє щастя і в результаті занапастив і анну, і її чоловіка.  у анни вкрали щастя її брати: "і моє вкрадено, голубе мій! і-моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! " вона намагалася бути чесною жінкою і не порушити присяги, що давала чоловікові, але врешті-решт підкорюється своїм почуттям і михайлові.  мені здається: не можна винити нікого з них хоча винні фактично в усьому брати анни. але це й не так важливо — хто. і.франко не приділяє цьому питанню великої уваги. цей твір дав мені такий урок: вкравши чуже щастя, свого не здобудеш.