Маруся — головна героїня однойменного твору, дочка Наума Дрота. Красива дівчина, спокійна, привітна до всіх, але при цьому дуже скромна. Вона дуже працьовита: "Шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече». Звичайно, це по-справжньому цінується в нашому суспільстві, тому що праця — понад усе.
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
2. Образ Василя та образ Марусі, ніби поєднані між собою: гармонують одне з одним. В них є багато спільного й дуже мало відмінного. Василь дуже працьовитий, так само, як і Маруся. Будучи бідним, він працює свитником у місті. Хлопець дуже ввічливий, скромний. Його портрет можна описати такими словами: "Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…». Образи обох персонажів дуже подібні й написані у фольклорному дусі: Маруся — ідеал української дівчини, а Василь — справжній українськиц парубок.
Хотілося б виділити почуття Василя до Марусі. Вони щирі, правдиві, теплі... Це любов з першого погляду. Неможливо уявити, яким щасливим він був, коли діщнався, що Маруся його теж любить.
Василь дуже чутливий, його життя сповнене значних переживань. Взнавши про смерть коханої дівчини — вирішив покінчити життя самогубством, але вибрав інший шлях.
Вогонь, повітря, вода, земля — чотири стихії природи й буття. Повнокровні, взаємодоповнюючі й різнобічні. Саме такі вони і в тетралогії «Русалонька із 7-В». Це розповідь про життя і пригоди семикласниці Софійки (вона ж — Русалонька), переплетені з таємницями сучасного та загадками не українського минулого.
Вогонь, тим паче, втілений у блискавці — річ ой яка непередбачувана!.. У першій частині («Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських») дівчинка намагається зняти прокляття з однокласника Вадима, у якого давно й безнадійно закохана. При цьому долає блискавиці й натрапляє на несподівані факти з історії не для України ХХ століття.
Повітря — стихія зовні спокійніша, але ж яка непостійна!.. Друга частина — «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» — це доля нещасного привида зі старовинного замку, з котрим Софійці довелось познайомитись у літньому таборі і котрого, звісно ж, довелося рятувати. При цьому Софійчине вірне кохання до Вадима зазнає неабияких випробувань: першого вересня в її сьомий-«В» приходить аж надто симпатичний новачок Дмитро Іваненко… Але все це — дрібниці порівняно з тією новою ученицею, яка дивним чином з’являється в Софійчиному класі напередодні Нового року в третій книзі: «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу»!.. Протистояння нагнітається, а часовий проміжок поглиблюється: з жорстких реалій ХХ століття доводиться поринути і в козацьке і навіть язичницьке минуле. Вода — очищає, але вона може бути такою небезпечною!..
Земля — символ стабільності й дому… «Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту» — це розплутування Софійкою злочину з крадіжкою полотен у місцевій галереї. Рушивши тенетами детективного лабіринту, дівчинка мимоволі натрапляє на деякі нерозкриті злочини більшовицького режиму і — на несподівані відомості щодо власного родоводу. Ого, які, виявляється у того родоводу корені!.. Пристрасті нагнітаються і в особистому житті: здається, дівчинка знову навіки й безнадійно закохалась!..
Попри те, що кожна з частин — самостійна й завершена, всі вони взаємопов’язані, кожна є логічним продовженням попередньої. У всіх повістях фігурує вельми дивна (а може, навіть трохи чарівна) прабабусина шафа. У всіх є трохи містики й магії (але не більше, ніж в нашому справжньому житті!). У всіх на до завжди приходять красива й добра тітонька Сніжана і безмежно відданий Софійці «третій зайвий» — Сашко Фадійчук. Всі чотири частини, хоч і не позбавлені фантастичного елементу, написані на основі реалій не української історії (в основному це — матеріал центральної України, зокрема Уманщини) і цілком відповідають означенню «краєзнавчий детектив», як слушно назвала свого часу жанр «Русалоньки із 7-В» дослідниця Зоя Жук.
Вогонь, повітря, вода, земля — невже на цьому усе й закінчилось?.. Ох, навряд! Інтрига триває!..
…Загалом же тетралогія «Русалонька із 7-В» — це твір про сучасних українських підлітків, про дорослішання, про пошуки власного Я, про ставлення до рідної мови й до України, про родинні й товариські стосунки, про морально-етичні, суспільні й навіть екологічні проблеми і, звичайно ж, — про перше кохання.
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
2. Образ Василя та образ Марусі, ніби поєднані між собою: гармонують одне з одним. В них є багато спільного й дуже мало відмінного. Василь дуже працьовитий, так само, як і Маруся. Будучи бідним, він працює свитником у місті. Хлопець дуже ввічливий, скромний. Його портрет можна описати такими словами: "Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…». Образи обох персонажів дуже подібні й написані у фольклорному дусі: Маруся — ідеал української дівчини, а Василь — справжній українськиц парубок.
Хотілося б виділити почуття Василя до Марусі. Вони щирі, правдиві, теплі... Це любов з першого погляду. Неможливо уявити, яким щасливим він був, коли діщнався, що Маруся його теж любить.
Василь дуже чутливий, його життя сповнене значних переживань. Взнавши про смерть коханої дівчини — вирішив покінчити життя самогубством, але вибрав інший шлях.
ответ:Русалонька із 7-В
Вогонь, повітря, вода, земля — чотири стихії природи й буття. Повнокровні, взаємодоповнюючі й різнобічні. Саме такі вони і в тетралогії «Русалонька із 7-В». Це розповідь про життя і пригоди семикласниці Софійки (вона ж — Русалонька), переплетені з таємницями сучасного та загадками не українського минулого.
Вогонь, тим паче, втілений у блискавці — річ ой яка непередбачувана!.. У першій частині («Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських») дівчинка намагається зняти прокляття з однокласника Вадима, у якого давно й безнадійно закохана. При цьому долає блискавиці й натрапляє на несподівані факти з історії не для України ХХ століття.
Повітря — стихія зовні спокійніша, але ж яка непостійна!.. Друга частина — «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» — це доля нещасного привида зі старовинного замку, з котрим Софійці довелось познайомитись у літньому таборі і котрого, звісно ж, довелося рятувати. При цьому Софійчине вірне кохання до Вадима зазнає неабияких випробувань: першого вересня в її сьомий-«В» приходить аж надто симпатичний новачок Дмитро Іваненко… Але все це — дрібниці порівняно з тією новою ученицею, яка дивним чином з’являється в Софійчиному класі напередодні Нового року в третій книзі: «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу»!.. Протистояння нагнітається, а часовий проміжок поглиблюється: з жорстких реалій ХХ століття доводиться поринути і в козацьке і навіть язичницьке минуле. Вода — очищає, але вона може бути такою небезпечною!..
Земля — символ стабільності й дому… «Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту» — це розплутування Софійкою злочину з крадіжкою полотен у місцевій галереї. Рушивши тенетами детективного лабіринту, дівчинка мимоволі натрапляє на деякі нерозкриті злочини більшовицького режиму і — на несподівані відомості щодо власного родоводу. Ого, які, виявляється у того родоводу корені!.. Пристрасті нагнітаються і в особистому житті: здається, дівчинка знову навіки й безнадійно закохалась!..
Попри те, що кожна з частин — самостійна й завершена, всі вони взаємопов’язані, кожна є логічним продовженням попередньої. У всіх повістях фігурує вельми дивна (а може, навіть трохи чарівна) прабабусина шафа. У всіх є трохи містики й магії (але не більше, ніж в нашому справжньому житті!). У всіх на до завжди приходять красива й добра тітонька Сніжана і безмежно відданий Софійці «третій зайвий» — Сашко Фадійчук. Всі чотири частини, хоч і не позбавлені фантастичного елементу, написані на основі реалій не української історії (в основному це — матеріал центральної України, зокрема Уманщини) і цілком відповідають означенню «краєзнавчий детектив», як слушно назвала свого часу жанр «Русалоньки із 7-В» дослідниця Зоя Жук.
Вогонь, повітря, вода, земля — невже на цьому усе й закінчилось?.. Ох, навряд! Інтрига триває!..
…Загалом же тетралогія «Русалонька із 7-В» — це твір про сучасних українських підлітків, про дорослішання, про пошуки власного Я, про ставлення до рідної мови й до України, про родинні й товариські стосунки, про морально-етичні, суспільні й навіть екологічні проблеми і, звичайно ж, — про перше кохання.
Объяснение: