Составьте краткий конспект литературно-критического материала (вступление, рассказ о каждой из трех книг - 8-9 предложений).
ДРЕВНЕЙШИЕ рукописных книг РУСИ-УКРАИНЫ
Когда же возникли древнейшие рукописные книги? Они были созданы на украинских землях и дошли до нас, начиная свое
летоисчисление с середины Х в. С введением христианства на Руси-Украины (988) оживился развитие торговли, ремесел, внешней политики и культуры, и привело к развитию письменности.
Расцвет Киевского государства в Х-ХI вв. связан с именами князей Владимира Великого и Ярослава Мудрого. Для укрепления христианства и распространение греко-византийской культуры Владимир Великий основал в Киеве школу для детей высших слоев общества. Один из первых летописей рассказывает, что матери детей, взятых на обучение, плакали, потому что тогда еще не понимали, насколько важна для человека является образование. С этого времени не только в Киеве, но и в других городах Руси-Украины начали открывать школы. Ярослав Мудрый, который прославился любовью к книгам, при Софийском соборе открыл первую библиотеку, которую позже был потерян и не найден до сих пор.
Существуют научные версии о возникновении письменности еще в дохристианский период, однако в нашем изложении мы будем принимать во внимание лишь письменные памятники, дошедшие до нас. Ведь именно эти книги - неоспоримые документы, на основе которых можно делать определенные утверждения. К ним относятся: Остромирово Евангелие, Изборник Святослава (1073), Изборник (1076) и др.
Остромирово Евангелие - самая древняя датирована рукописный памятник церковнославянского языка Киевского государства. Это произведение переписан в 1056-1057 гг. С болгарского оригинала дьяком Григорием для новгородского посадника Остромира, от имени которого Евангелие получило название. Остромирово Евангелие содержит избранные евангельские чтения. Хотя это произведение написано на старославянском мовою1, однако в нем имеются вкрапления живой речи Руси-Украины. Рукопись достопримечательности, который насчитывает 294 листы большого формата, по-искусно украшенный цветными инициалами, заставками, тремя миниатюрами евангелистов Иоанна Луки и Марка.
Второй датированной древнерусской письменной достопримечательностью является Изборник Святослава (1073). Это - архаичная рукописная хрестоматия, содержащая
различные выражения и фрагменты из богословских сочинений. Книга имеет энциклопедический содержание, в ней затронуты проблемы христианского богословия, растолковываются положения Библии об обращении в повседневной жизни. Здесь приведены сведения по астрономии и астрологии, математики и физики, истории, философии, грамматики, зоологии, ботаники, логики и этики. Изборник переписал дьяк Иван с другими писцами для киевского князя Святослава Ярославича с болгарского источника, составленного в начале Х в. для болгарского царя Си-МеОН. Изборник Святослава содержит более 380 статей, принадлежащих 25 авторам (в основном византийцам).
Третья датирована письменный памятник - Изборник (1076) - составлена по материалам рукописей княжеской библиотеки Софийского собора. Эта книга содержит самые разнообразные сведения духовного и философского содержания - размышления о истинную веру, поучения детям и тому подобное.
Кстати говоря...
До нашего времени дошло лишь 33 книги, созданные в XI в., А за последующие три века - 1460, хотя их было десятки тысяч.
Портретна характеристика
«Матері подобається, вона пильно вдивляється в мене, каже, що я клаповухий».
«Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка».
«Ні, таки важко бути драматургом, коли тобі тільки десять років».
«Коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя».
Мрійник, багата уява, уміння фантазувати
«І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам»
«Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі».
«І знов наді мною майнуло чародійство казки».
«Мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака, і я вже в темені мусив додумувати про якогось князя або графа».
«Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон»
З бідної родини, зазнав нужди та злиднів
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?»
«Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника».
Відчуває батьківську любов та піклування
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому».
«Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»
Допитливий
«Діду, а які у сонця ключі?»
«Діду, а куди лебеді полетіли?»
Любить читати, прагне до знань
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…».
«Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».
«З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети».
«І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти»
Радісний
«І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…»
Витриманий, вмів змовчати
«Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика»
Бешкетник
«Дивився-дивився я з вікна, як раюють інші, та й, вибравши слушну хвилину, тихцем шатнувся у сіни, вихопив з-під жорен ночовки, заарканив їх мотузочком і босоніж пометлявся до дітвори».
«Скочивши на долівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу»
Почуття гумору, тямущість
«На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…»
«Тут головне ні в чому їй не перечити — ні словом, ні очима, а тільки сумно похнюпити голову, повинитись трохи, а далі зненацька запитати про таке, що одразу б набакирило материні думки на щось інше»
Дотепний, у мові послуговується влучними виразами
«А то ви не знаєте чого? Купило притупило».
«Птиця також боса ходить, і не журиться, — сміючись, відповідаю я»
Спритний
«Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила»
Придивляється до природи
«І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: «тьоп-тьоп», що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки».
«Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини»
Працьовитий :
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
Кмітливий
«Через кілька днів мені спало на думку вихимерувати свого сліпака. Робив я його весело, швидко і просто».
Совісний
«Воно мені здалося напочатку пекучим і важким, наче каміння»
Милосердний, добрий, щедрий
«Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю…».
«Вони одразу накинулись на мій горох, і незабаром під сценою обізвався безтурботний сміх і дружна робота щелепів»
Вдячний
«Ой, як славної — вирвалось у мене».
«Дуже гарно»
Терплячий
«Днів зо два тоді гуділи жорна в моїй голові, але я тримався, як і належало хлопцеві…»
Уміє розпалити вогнище
«Я ломачкою розворушив погасле багаття і таки знайшов, на радість Любі, вуглину, на краєчку якої ще трималася цятка вогню. До нього ми приклали сухого бересту, подмухали навперемінку, берест затріщав, задимівся і спалахнув» :
Здібний, наполегливий, старанний
«Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Перші спроби в літературі, пошук свого призначення :
«А прочитавши кілька п'єс, я вирішив написати свою, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, і Мар'яна, й інші люди з нашого села»
Объяснение:
Читайте уважніше будь ласка:)
Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням, вирішив змінити своє «плебейське прізвище» на щось милозвучніше. Мина сподівається, що тоді для нього настане справді щасливе життя. Але разом із прізвищем відмовиться він і від свого українства, від «мужицтва» й стане одного чудового дня Сиреневим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок — Мазєніним. Саме в прізвищі він убачає причину своїх службових і життєвих поразок. «Мазайло» для нього, як камінь на шиї, тавро його соціального рабства.