1. Чому Шептало не полюбляв табун, гурт і загорожі?
2. Як почував себе кінь суботнього вечора?
3. Через що коні не долюблювали Шептала?
4. Над чим міркував Степан щодо білого коня?
5. Чого не полюбляв робити Шептало?
6. Яким чином Шептало намагався виправдати Степана?
7. Як автор характеризує Шептала?
8. Що згадав кінь про свою молодість?
9. У чому Шептало виявляв свою прихильність до людей?
10. Дослідіть, як відбувається процес водопою коней?
Що уявляв Шептало по своїй смерті?
11. Чому Шептало намагався у табуні відокремитись?
12. Якими були згадки коня про свою матір, дитинство?
13. Що несподівано сталося для Степана і самого білого коня?
14. Чим була воля для Шептала?
15. Чому, повертаючись до конюшні, Шептало не залишився чистим білим конем?

Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.

Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.

Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.

Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.

Поетична розповідь про дитинство за твором М.Стельмаха «Гуси-лебеді летять».

     Повість “Гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника Михайла  Стельмаха про своє дитинство. Саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.

    Бачимо, що Михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як  до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. Злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. Тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім.  Хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. Дідусь часто  розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. Розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. Тому Михайлик зростав захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. Розумів, що в цьому йому звичайно до також книжки. Мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами , які є перлинами народної мудрості.  

    Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої  сім’ї,  але дитинство його, оточене  любов’ю та турботою, можна назвати щасливим.