Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
Традиция отмечать старый Новый год связана с прежними датами Нового года, так как 13 и 14 января соответствуют 31 декабря и 1 января по старому стилю.
После 1918 года, когда в РСФСР декретом Совнаркома было введено новое летосчисление (после 31.01.1918 наступило 14.02.1918[1]), возникла традиция отмечать старый Новый год (этой традиции менее 100 лет).
Русская православная церковь в первый день Старого Нового года отмечает праздник Обрезания Господня и память Василия Великого. Этот день не является церковным новолетием, которое празднуется 1 сентября (14 сентября).
С 1700 года по указу Петра I Новый год в России стали праздновать, как и в других европейских странах, с 1 января, причём по-прежнему по юлианскому календарю (этой традиции более 300 лет). В именном указе «О празднованiи Новаго года» от 20 декабря 1699 года было сказано[2]:
Великiй Государь указалъ сказать: извѣстно Ему Великому Государю нетолько что во многихъ Европейскихъ Христiанскихъ странахъ, но и въ народахъ Славянскихъ, которые съ Восточною православною нашею Церковью во всемъ согласны, какъ: Волохи, Молдавы, Сербы, Далматы, Болгары и самые Его Великаго Государя подданные Черкасы и всѣ Греки, отъ которыхъ вѣра наша православная принята, всѣ тѣ народы согласно лѣта свои счисляютъ отъ Рождества Христова осьмъ дней спустя, то есть Генваря съ 1 числа, а не отъ созданiя мiра, за многую разнь и считанiе въ тѣхъ лѣтахъ, и нынѣ отъ Рождества Христова доходитъ 1699 годъ, а будущаго Генваря съ 1 числа настанетъ новый 1700 годъ купно и новый столѣтний вѣкъ: и для того добраго и полезнаго дѣла, указалъ Великiй Государь впредь лѣта счислять въ Приказахъ и во всякихъ дѣлахъ и крѣпостяхъ писать съ нынѣшняго Генваря съ 1 числа отъ Рождества Христова 1700 года. — Указ №1736 от 20 декабря 1699 года «О празднованiи Новаго года» До 1699 года в России Новый год отмечали по церковно-византийской традиции — 1 сентября. До 1492 года — 1 марта[3].
Відповідь:
Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
После 1918 года, когда в РСФСР декретом Совнаркома было введено новое летосчисление (после 31.01.1918 наступило 14.02.1918[1]), возникла традиция отмечать старый Новый год (этой традиции менее 100 лет).
Русская православная церковь в первый день Старого Нового года отмечает праздник Обрезания Господня и память Василия Великого. Этот день не является церковным новолетием, которое празднуется 1 сентября (14 сентября).
С 1700 года по указу Петра I Новый год в России стали праздновать, как и в других европейских странах, с 1 января, причём по-прежнему по юлианскому календарю (этой традиции более 300 лет). В именном указе «О празднованiи Новаго года» от 20 декабря 1699 года было сказано[2]:
Великiй Государь указалъ сказать: извѣстно Ему Великому Государю нетолько что во многихъ Европейскихъ Христiанскихъ странахъ, но и въ народахъ Славянскихъ, которые съ Восточною православною нашею Церковью во всемъ согласны, какъ: Волохи, Молдавы, Сербы, Далматы, Болгары и самые Его Великаго Государя подданные Черкасы и всѣ Греки, отъ которыхъ вѣра наша православная принята, всѣ тѣ народы согласно лѣта свои счисляютъ отъ Рождества Христова осьмъ дней спустя, то есть Генваря съ 1 числа, а не отъ созданiя мiра, за многую разнь и считанiе въ тѣхъ лѣтахъ, и нынѣ отъ Рождества Христова доходитъ 1699 годъ, а будущаго Генваря съ 1 числа настанетъ новый 1700 годъ купно и новый столѣтний вѣкъ: и для того добраго и полезнаго дѣла, указалъ Великiй Государь впредь лѣта счислять въ Приказахъ и во всякихъ дѣлахъ и крѣпостяхъ писать съ нынѣшняго Генваря съ 1 числа отъ Рождества Христова 1700 года.
— Указ №1736 от 20 декабря 1699 года «О празднованiи Новаго года»
До 1699 года в России Новый год отмечали по церковно-византийской традиции — 1 сентября. До 1492 года — 1 марта[3].