Розкажи, який епізод відтворено у творі Чайка на Крижин

"Гуси-лебеді летять..." і "Щедрий вечір" — це дві повісті, в яких Михайло Панасович Стельмах описав своє дитинство, шкільні роки. Ці твори письменник присвятив своїм батькам — Ганні Іванівні та Панасу Дем'яновичу.

Книги письменник написав, коли йому було вже п'ятдесят чотири роки. З любов'ю і зажурою згадує він своє життя, дитинство, батьків, односельчан, рідне село. Розповідь ведеться від першої особи — це наближає читача до автора.

Михайлик, головний герой творів, — звичайний сільський хлопчик. Він жив у бідняцькій сім'ї, не мав змоги ходити до школи — не було у що взутися. Але його батьки дуже хотіли, щоб він вивчився, став людиною. Батько носив його до школи на руках.

І Михайлик порадував батьків: його прийняли відразу до другого класу, бо хлопчик сам вже навчився читати. Та й у другому класі він довго не засидівся...

"Щедрий вечір" — це опис життя Михайлика, учня четвертого класу.

Він дуже любив книги. Разом з дядьком Себастіяном їздив до сусіднього села в бібліотеку. Там учитель Дмитро Онисимович вибрав йому дві найтовщі книги. Одна з них — п'єси Шекспіра.

Із книжок Михайлик дізнався багато цікавого. І з'явилась у нього мрія — написати таку п'єсу, таку книжку, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, й інші односельці. Хотів він, щоб його п'єси ставили . в театрі...

Першу п'єсу написав у четвертому класі... А потім — ще багато-багато книжок.

Мрія здійснилась — його п'єси ставлять у театрі.

Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни. патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «маруся богуславка» . «дівка-бранка маруся, попівна богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» . у думі маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: бо я вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лако. мства нещасного! образ марусі богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини. почуття жалю до своїх співвітчизників змусило марусю свідомо піти на подвиг. на неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. та паша пробачає марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей. творці думи виявили велику майстерність у створенні образу марусі богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю. отже, патріотичний вчинок, який здійснила маруся богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. та маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. покинути їх вона не могла. висновок: маруся богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.