Найкращі риси українського менталітету – чесність, відданість та патріотизм – П. Куліш відтворив перш за все в образі гетьмана Сомка. Сомко виступає в романі уболівальником за долю України, не хоче, щоб через його особисті інтереси почалися чвари. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він – продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: “Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!”. Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: “Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!”.
Іван Брюховецький
На відміну від ідеалізованого образу гетьмана Сомка, образ Брюховецького змальований автором в більш реальному ключі. Звісно, що Куліш негативно оцінює свого героя. В першу чергу це виражається в словесному портреті Брюховецького в романі: “…іде збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду – і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики-гречкосії…Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату.
Риси характеру Івана Брюховецького – це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Своє негативне ставлення до героя автор постійно підкреслює зневажливими характеристиками та висловами: “…мізкує собі ледачий Іванець”, ” – позирав гордо…узявшись у боки… Брюховецький суне”, тощо. Брюховецький – прямий антагонiст Сомка. Вiн лукавий, пiдступний, хитрий, пiдлий.
Шрам
Вірним сподвижником Сомка зображено паволоцького полковника й попа Шрама, палкого поборника об’єднання України. Йому відведено в романі багато місця, й саме через образ Шрама П. Куліш найповніше розкриває свої погляди. Шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). Мужньо веде себе Шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “Що, тебе Господь сотворив із самого заліза?” Паволоцький полковник Шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра.
Шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою Українi. Навiть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “Нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть України, що ось розiдрали надвоє” . I загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетерi й прийняв усю вину на одного себе: “Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе.
Петро
Гідний батька його син Петро – “орел, не козак”. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено. Петpо Шpаменко – лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків: “Hе кожен здатен під кулями велику pіку пеpепливти”. Петро дуже відданий коханій дівчині Лесі. По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpадену дівчину, захищає її честь.
Черевань
Цікавим і неоднозначним в романі є образ поміщика Череваня. Черевань брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі, займаючи високі посади у війську Хмельницького. Хоча для П. Куліша він є уособленням “хутірської ідилії”, все ж таки його образ важко назвати позитивним.
розкіш, а не Україну. Черевань іде на компроміс із своєю совістю, він погоджується їхати на вибори в Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на “чорній” раді, проявилося в наївному: “Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом”.
Меланія Череваниха
Про зовнішність Череванихи сказано, що вона «молодиця свіжа та повновида». Про її характер дізнаємось більше: Череваниха верховодить у родині, фактично має більшу владу, ніж слабохарактерний Черевань, у спірних випадках нав’язує свою волю: наприклад, наполягає, що її дочка Леся має стати дружиною гетьмана Сомка, а не Петра Шраменка, як би того хотів Черевань. Череваниха горда, рішуча, амбіційна.
Випадок у метро - це коли хлопці їхали на ескалаторі і раптом Яві здалося, що нижче на ескалаторі стоїть їхній старий знайомий старшина Паляничко. Не встиг Павлуша ще добре розібратися, як Ява задріботів по східцях ескалатора вниз. Павлуша кинувся слідом і випадково вибив з рук опасистого дядька, який стояв перед хлопцями, ночви. Ночви загриміли вниз по сходинках, підбивши при цьому симпатичну молоду дівчину, яка не втрималася на ногах і гепнулася просто у ночви. Ночви вже з "пасажиром" помчалися далі. Дівчина або з переляку, або тому, що була дуже смілива, навіть не кричала. Вона заціпеніла і міцно вчепилася в ночви. Збивши ще кілька людей з ніг, ночви вилетіли з ескалатора. Проїхавши через весь зал, вони разом із ошелешеною дівчиною нарешті спинилися. Реакція дівчини на цю пригоду була просто приголомшлива. Дівчина не кричала, не сварилася, не стала з"ясовувати чиї це ночви і з чиєї вини їй прийшлося так весело кататися. Вона сліпуче посміхнулася і весело відзвітувала, як справжнісінький космонавт або льотчик: "Політ пройшов нормально. Невагомість і перевантаження перенесла задовільно. Почуваю себе добре". Всі навколо сміялися, а хлопці під шумок чкурнули геть.
Яким Сомко
Найкращі риси українського менталітету – чесність, відданість та патріотизм – П. Куліш відтворив перш за все в образі гетьмана Сомка. Сомко виступає в романі уболівальником за долю України, не хоче, щоб через його особисті інтереси почалися чвари. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він – продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: “Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!”. Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: “Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!”.
Іван Брюховецький
На відміну від ідеалізованого образу гетьмана Сомка, образ Брюховецького змальований автором в більш реальному ключі. Звісно, що Куліш негативно оцінює свого героя. В першу чергу це виражається в словесному портреті Брюховецького в романі: “…іде збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду – і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики-гречкосії…Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату.
Риси характеру Івана Брюховецького – це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Своє негативне ставлення до героя автор постійно підкреслює зневажливими характеристиками та висловами: “…мізкує собі ледачий Іванець”, ” – позирав гордо…узявшись у боки… Брюховецький суне”, тощо. Брюховецький – прямий антагонiст Сомка. Вiн лукавий, пiдступний, хитрий, пiдлий.
Шрам
Вірним сподвижником Сомка зображено паволоцького полковника й попа Шрама, палкого поборника об’єднання України. Йому відведено в романі багато місця, й саме через образ Шрама П. Куліш найповніше розкриває свої погляди. Шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). Мужньо веде себе Шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “Що, тебе Господь сотворив із самого заліза?” Паволоцький полковник Шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра.
Шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою Українi. Навiть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “Нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть України, що ось розiдрали надвоє” . I загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетерi й прийняв усю вину на одного себе: “Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе.
Петро
Гідний батька його син Петро – “орел, не козак”. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено. Петpо Шpаменко – лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків: “Hе кожен здатен під кулями велику pіку пеpепливти”. Петро дуже відданий коханій дівчині Лесі. По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpадену дівчину, захищає її честь.
Черевань
Цікавим і неоднозначним в романі є образ поміщика Череваня. Черевань брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі, займаючи високі посади у війську Хмельницького. Хоча для П. Куліша він є уособленням “хутірської ідилії”, все ж таки його образ важко назвати позитивним.
розкіш, а не Україну. Черевань іде на компроміс із своєю совістю, він погоджується їхати на вибори в Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на “чорній” раді, проявилося в наївному: “Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом”.
Меланія Череваниха
Про зовнішність Череванихи сказано, що вона «молодиця свіжа та повновида». Про її характер дізнаємось більше: Череваниха верховодить у родині, фактично має більшу владу, ніж слабохарактерний Черевань, у спірних випадках нав’язує свою волю: наприклад, наполягає, що її дочка Леся має стати дружиною гетьмана Сомка, а не Петра Шраменка, як би того хотів Черевань. Череваниха горда, рішуча, амбіційна.
Відповідь:
Випадок у метро - це коли хлопці їхали на ескалаторі і раптом Яві здалося, що нижче на ескалаторі стоїть їхній старий знайомий старшина Паляничко. Не встиг Павлуша ще добре розібратися, як Ява задріботів по східцях ескалатора вниз. Павлуша кинувся слідом і випадково вибив з рук опасистого дядька, який стояв перед хлопцями, ночви. Ночви загриміли вниз по сходинках, підбивши при цьому симпатичну молоду дівчину, яка не втрималася на ногах і гепнулася просто у ночви. Ночви вже з "пасажиром" помчалися далі. Дівчина або з переляку, або тому, що була дуже смілива, навіть не кричала. Вона заціпеніла і міцно вчепилася в ночви. Збивши ще кілька людей з ніг, ночви вилетіли з ескалатора. Проїхавши через весь зал, вони разом із ошелешеною дівчиною нарешті спинилися. Реакція дівчини на цю пригоду була просто приголомшлива. Дівчина не кричала, не сварилася, не стала з"ясовувати чиї це ночви і з чиєї вини їй прийшлося так весело кататися. Вона сліпуче посміхнулася і весело відзвітувала, як справжнісінький космонавт або льотчик: "Політ пройшов нормально. Невагомість і перевантаження перенесла задовільно. Почуваю себе добре". Всі навколо сміялися, а хлопці під шумок чкурнули геть.
Пояснення: