Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Много конечно тебе наверное писать,но это надеюсь того стоит) удачи тебе.
Якщо попередня відповідь не підходить, хоча вона досить непогана, то може ще щось пригодиться з цього (писала для аналогічного питання на цьому сайті раніше).
Павлусь - звичайний підліток. Йому лише 15 років. Він із славного козацького роду Судаків. Дідусь Андрій з з дитинства привчав онука до лицарського ремесла: «вчив їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею» Старий козак розповідав онукові про Запоріжжя, про козаків, про їх звичаї та походи. «Від цих оповідань вироблялася в Павлуся козацька вдача».
Хоча Павлусь в дійсності ще зовсім дитина. Коли на село напали татари він "дивився на все наляканими очима. Йому здавалося, що це якийсь страшний сон, з якого не може прокинутися. Наслухавшись не раз під ніч оповідання дідуся про татар, він мав не раз такі сни. Тоді плакав і кидався, поки його хто не збудив. Тепер ніхто його не збудить". Саме таким зляканим та ще й пораненим хлоп"ям його знаходить в степу козак Степан Непорадний. " У нього було лице бліде, як у мерця Хлопець скривився до плачу і став дрижати на тілі, як у пропасниці..."
Але поступово опису зовнішності хлопця в оповіданні стає все менше, зате на перший план виходять його думки, вчинки, які свідчать про те, як хлопчина мужніє і загартовується його характер. Навіть татари дивувалися з його характеру: "Старий татарин, дивлячись на нього, подумав собі: "Славна й лицарська кров пливе в цьому хлопцеві! Коли б його Аллах просвітив та до нашої правовірної віри привернув, придбав би собі іслам славного лицаря й оборонця". Під кінець оповідання про вік і зовнішність Павлуся забуваєш зовсім. Залишається лише відчуття того, що це дуже сміливий, наполегливий, розумний, кмітливий і вірний хлопець. Справжній козак !
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Много конечно тебе наверное писать,но это надеюсь того стоит) удачи тебе.
Відповідь:
Якщо попередня відповідь не підходить, хоча вона досить непогана, то може ще щось пригодиться з цього (писала для аналогічного питання на цьому сайті раніше).
Павлусь - звичайний підліток. Йому лише 15 років. Він із славного козацького роду Судаків. Дідусь Андрій з з дитинства привчав онука до лицарського ремесла: «вчив їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею» Старий козак розповідав онукові про Запоріжжя, про козаків, про їх звичаї та походи. «Від цих оповідань вироблялася в Павлуся козацька вдача».
Хоча Павлусь в дійсності ще зовсім дитина. Коли на село напали татари він "дивився на все наляканими очима. Йому здавалося, що це якийсь страшний сон, з якого не може прокинутися. Наслухавшись не раз під ніч оповідання дідуся про татар, він мав не раз такі сни. Тоді плакав і кидався, поки його хто не збудив. Тепер ніхто його не збудить". Саме таким зляканим та ще й пораненим хлоп"ям його знаходить в степу козак Степан Непорадний. " У нього було лице бліде, як у мерця Хлопець скривився до плачу і став дрижати на тілі, як у пропасниці..."
Але поступово опису зовнішності хлопця в оповіданні стає все менше, зате на перший план виходять його думки, вчинки, які свідчать про те, як хлопчина мужніє і загартовується його характер. Навіть татари дивувалися з його характеру: "Старий татарин, дивлячись на нього, подумав собі: "Славна й лицарська кров пливе в цьому хлопцеві! Коли б його Аллах просвітив та до нашої правовірної віри привернув, придбав би собі іслам славного лицаря й оборонця". Під кінець оповідання про вік і зовнішність Павлуся забуваєш зовсім. Залишається лише відчуття того, що це дуже сміливий, наполегливий, розумний, кмітливий і вірний хлопець. Справжній козак !
Пояснення: