Струнка, пишна, пахуча новорічна ялинка – справжня окраса новорічних свят. Свіжа, принесена в дім з зимового морозу, вона наче казкова лісова принцеса веде за собою святковий настрій. Ялинку встановлюють у кімнаті на видноті та починають прикрашати.
Прикрашання новорічної ялинки – відповідальне та радісне заняття. З коробок дістають блискучі прикраси – кульки, іграшки, дощик, цукерки у золотих обгортках. Спочатку встановлюють верхівку або зірку, потім розвішують найбільші кульки. Ялинку опутують спіраллю різнокольорових ліхтариків. Маленькі фігурки казкових героїв, тваринок, янголів рівномірно розвішують по всіх гілках, щоб не було негарних прогалин та пустоти. Ще на гілки розкладують мохнатий сріблястий дощик та невагомі білі сніжинки з вати.
Під ялинку ставлять фігури Діда Мороза та Снігуроньки, а навкруги розсаджують великі м’які іграшки. Вони будуть охороняти до ранку подарунки, які члени родини приготували одне для одного.
Коли все готово, запалюють ліхтарики, і у всіх блискучих іграшках на ялинці починають грати барвисті вогники. Зігріта домашнім теплом, ялинка розливає навкруги м’який затишний аромат хвої, який створює чудовий святковий настрій для усіх.
Шкода, коли по закінченні свят доводиться розбирати та викидати втомлену й посохлу ялинку. Хоч і кажуть, що проріджувати їх у лісі необхідно, і вони все одно були б зрубані, мені все одно шкода. Тому мені дуже подобається, що деякі люди наряджають новорічні ялини у дворі або просто на вулиці. І кожного наступного року така ялинка, наче стара добра знайома, що підросла за цей час, приходитиме в гості відзначати свята знов і знов!
В поемі «Євшан-зілля» достатня увага приділена постаті хана. Це людина високого титулу – багатий правитель серед половецького народу. Вперше про хана згадується словами «тяжко віку доживати під вагою самотини». Звідки читач розуміє, що персонаж – уже стара людина. Хан люблячий батько. Засмучений та зажурений без сина, «світ увесь йому здається без краси і без принади», бо вже декілька років його рідна дитина зростала далеко на чужині. Та батько не втрачав надію. Винахідливість та здогадливість змусили звернутися за до до гудця. У словах звучить ввічливість, повага до народного татарського співця, емоційність почуттів, мудрість. Також хан шанує звичаї свого народу. Просить заспівати синові рідну половецьку пісню «про життя привільне … та … вдачу молодецьку». Вважає, що пісня нагадає синові хана почуття обов'язку до народу, матері, батька.
Прикрашання новорічної ялинки – відповідальне та радісне заняття. З коробок дістають блискучі прикраси – кульки, іграшки, дощик, цукерки у золотих обгортках. Спочатку встановлюють верхівку або зірку, потім розвішують найбільші кульки. Ялинку опутують спіраллю різнокольорових ліхтариків. Маленькі фігурки казкових героїв, тваринок, янголів рівномірно розвішують по всіх гілках, щоб не було негарних прогалин та пустоти. Ще на гілки розкладують мохнатий сріблястий дощик та невагомі білі сніжинки з вати.
Під ялинку ставлять фігури Діда Мороза та Снігуроньки, а навкруги розсаджують великі м’які іграшки. Вони будуть охороняти до ранку подарунки, які члени родини приготували одне для одного.
Коли все готово, запалюють ліхтарики, і у всіх блискучих іграшках на ялинці починають грати барвисті вогники. Зігріта домашнім теплом, ялинка розливає навкруги м’який затишний аромат хвої, який створює чудовий святковий настрій для усіх.
Шкода, коли по закінченні свят доводиться розбирати та викидати втомлену й посохлу ялинку. Хоч і кажуть, що проріджувати їх у лісі необхідно, і вони все одно були б зрубані, мені все одно шкода. Тому мені дуже подобається, що деякі люди наряджають новорічні ялини у дворі або просто на вулиці. І кожного наступного року така ялинка, наче стара добра знайома, що підросла за цей час, приходитиме в гості відзначати свята знов і знов!
В поемі «Євшан-зілля» достатня увага приділена постаті хана. Це людина високого титулу – багатий правитель серед половецького народу. Вперше про хана згадується словами «тяжко віку доживати під вагою самотини». Звідки читач розуміє, що персонаж – уже стара людина. Хан люблячий батько. Засмучений та зажурений без сина, «світ увесь йому здається без краси і без принади», бо вже декілька років його рідна дитина зростала далеко на чужині. Та батько не втрачав надію. Винахідливість та здогадливість змусили звернутися за до до гудця. У словах звучить ввічливість, повага до народного татарського співця, емоційність почуттів, мудрість. Також хан шанує звичаї свого народу. Просить заспівати синові рідну половецьку пісню «про життя привільне … та … вдачу молодецьку». Вважає, що пісня нагадає синові хана почуття обов'язку до народу, матері, батька.