Назвати героя повісті : 1. Середнього віку кремезний смаглявий чоловік у смугастому трико з маленькими вусиками й борідкою. Цей герой роками заробляв на життя вуличними боями. 2. Елегантно вбраний панок з відкритим поглядом, від якого приємно пахло вишуканими парфумами. 3. Атлетичний смаглявий юнак зі східними рисами обличчя 4. Двадцятилітній парубійко, під два метри зросту, в домотканій білій сорочині та темних штанях. Великі зеленкуваті очі під шапкою чорного волосся, зачесаного геть по Кругле обличчя з м’якими рисами виражало подив і хвилювання. Зате міцна постава та широчезні плечі вселяли повагу стороннім. 5. Невеличкий дядько, у потертій сірій крисані, з обвислими вусами, гачкуватим носом та теплими карими очима. 6. Дебелий чорношкірий чоловік, з довгими руками й неймовірно білосніжною усмішкою 7. Екстравагантна вродлива пані, одягнена у темно-синю сукню та чорні рукавички. Страшенно не любить нерішучих чоловіків. 8. Чоловік у чорному фраку, білих рейтузах і чоботях вище колін. У його статечній поставі, розумних чорних очах та вишуканих манерах було скільки поваги та грації, що це мимоволі заворожувало. 9..Опецькуватий чоловік із круглою котячою головою, швидким поглядом і рухливими щурячими вусами. 10. Русява дівчина в блакитному трико, з великими синіми очима, обрізаними кучериками і сріблястою короною. 11. Підліток із тонкими блідими губами, загостреним носом, з русявим розколошканим волоссям та сірими жвавими очима, одягнений у вилинялу сорочку та обтріпані закороткі штани, на ногах — жовті лаковані черевики. 12. Хлопчина маленького зросту, в пістрявому довгому балахоні з мавпочкою на плечі. Він ніколи нікому не вірив.

Відповідь: Природу не можна розуміти тільки як світ тварин і рослин. Природа - це все, що оточує нас від народження. Людина та природа- це дві невід'ємні частини світу. Кожна частинка природи є важливою. Людина і природа перебувають у постійних і складних взаєминах. Природа дає можливість людині жити, задовольняючи її фізичні потреби, збагачує її духовний світ своєю красою та активізує її розум, демонструючи зразки найкращого, найдосконалішого у світі. Коли ж людина починає шкодити природі, вона шкодить і собі, адже людина - також складова природи, її частина, надзвичайно залежна від решти складових. Відмінність людини від інших живих істот полягає в тому, що вона має розум, а відтак може мислити, творити, спілкуватися з іншими людьми. На жаль, сьогодні є підстави говорити, що свій розум людина здебільшого спрямовує на задоволення власних потреб, знищуючи майже повністю те навколишнє середовище, в якому живе і від якого цілком залежить. Кажуть, що сьогодні ми живемо на планеті, що належить нашим правнукам: адже наслідки того, як ми зараз ставимося до природи, будуть відчутні у далекому майбутньому. І виправити навіть одну серйозну помилку, якщо вона буде зроблена, часто неможливо. Людина від природи повинна навчитися красі, коханню, гармонії. Природа нас вчить бути добрими та кохати одне одного, дарує нам красу та життя. У безмежному храмі краси та музики природи, який не може зрівнятися ні з яким рукотворним шедевром, людина перетвориться із завойовника на творця, знайде душевну рівновагу, віднови�ь фізичні сили та здоров’я. Дружіть із природою, з чистим цілющим повітрям, джерельною водою і вам не треба буде звертатися до лікаря, бо саме в природі закладена основа нашої життєдіяльності. Приходьте до лісу, гір, поля, річки. Ставайте в їхнє нерозривне коло, підтримуйте його, і воно підтримає вас, як підтримує вірний друг у бурхливому ритмі сьогодення. Несіть добро у світ, і це добро вернеться вам та дітям у стократ.

Тема: поетична розповідь про бідну квітку, якій байдужа рука панночки «вік вкоротила».

Головна думка: засудження зневажливого ставлення панів до людей (заклик бережного ставлення до природи).

Художні засоби.

Епітети: «дубом високим», «віттям широким», «високу залу», «веселая  музиченька», «бідне серце», «веселому вальсі», «гаю милий», «дубе високий»,  «друже єдиний», «байдужою рукою», «квіточку зів'ялу», «веселих таночках», «залишить байдуже».

Уособлення: «конвалія … захищалась від негоди», «навтішалась конвалія», «конвалії головка схилилась», «промовила конвалія … та й замовкла»,  

Метафора: «рука віку вкоротила»,  «музика … серце крає», «головка пов'яла», «щастя минеться», «тебе, квіточку зів'ялу», «у таночках звиватись».

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ой …».

Повтори: «понесли … понесла», «до балу … ой на балі … по балах».  

Повтори (рефрен): «Тую квіточку зів’ялу кинула додолу…. Тебе, квіточку зів’ялу, залишить байдуже!».

Антитеза (протиставлення): «Промовила конвалія … Та й замовкла».

Риторичне ствердження: «Може, й тобі, моя панно, колись доведеться Згадать тую конвалію, як щастя минеться».

Риторичний оклик: «Може, колись оцей милий, що так любить дуже, Тебе, квіточку зів’ялу, залишить байдуже!».

Пестливі слова (зменшувальні суфікси): музиченька, квіточку.

Кількість строф: десять.

Рими: високим – широким, біла – вкоротила, залу – балу, грає – крає, закрутилась – схилилась, милий – єдиний, доведеться – минеться, утішатись – звиватись, дуже – байдуже.

Образи: конвалія народ), негода (важке життя), гай (рідний край),  панночка (пани), зала (багатство), бал (легке життя), щастя минеться (непостійність).  

Вірш «Конвалія» вперше був надрукований у журналі «Зоря» в 1884 році (перший із надрукованих творів поетеси, їй тоді було тринадцять років).