Тема: образ людини, відштовхнутої суспільством головна думка: навіть якщо ти однин і в небезпеці, то все одно маєш духовні крила, які врятують, коли крижина почне тонути. художні засоби: епітети: біла, стара свита; темна, широка одра; тонка, майже прозора крижина. метафори: в цьому році зима не вдягала білої свити//часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.//пошукала, поплакала..//бідувала в старій із торішніх зів"ялих трав. риторичне запитання: що ж робити? нащо крилатим ґрунт під ногами?
"Стало гiрко Тосi, гiрко. I тут вона пригадала, як вставала раненько, як iщла назирцi за Юрком, i в недоброму передчуттi стиснулося серце. Вона через садок майнула на сусiдський двiр, до ящика, а каченята вже деякi лежать на травi, а деякi ледве голiвки тримають. Вона на них водою прискати, вона iх трусити, але хiба це Не тямлячи себе, хапала i ховала каченят за пазуху. Вони дiткнулися вялими тiльцями, але й не ворушились" Тобто Тосi стало шкода каченят, розумiючи , що вони загинуть вона вирiшила повернути птахам свободу.
