Упало світло ліхтарів На день конаючий і тихий, Та перед смертю він зустрів Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув Той сміх, як переможну силу, Як перенесену свічу За межі схилу.
І це тому я, мов у сні, Пішла серединою вулиць, І очі, зустрічні, ясні, Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні, Як світло не своєї брами, Бо чула: жданий довгі дні — Вже йде з безсмертними дарами. *** Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, — чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно, Все заповнює весняний сміх! Цілий день я проброжу марно, Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий, У весняному моєму сні, — Поцілуєш мої ти губи І щось ніжне шепнеш мені.
*** Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім’ята, Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, як нитка провідна, Ти приймеш знов життя і так захочеш жити! Його пізнавши глибоко, до дна!
*** Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, — Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди ж у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце — збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!
*** Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич ! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила, Що тобою дихало й цвiло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту Стрiл затрутих я тобi не шлю, Бо не вмiю замiнять в отруту Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
Характеристики головних героїв твору «Джури козака Швайки»: Сашка, Грицька, Швайки Хто ж такий Пилип Швайка: Уміння, майстерність, хист - Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні. Вольові якості -Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе. Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе. Почуттєві якості - Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно її знає, захищає від ворогів. Висновок: Пилип Швайка – справжній лицар, його поважають усі козаки й бояться вороги; про нього йде слава як про спритного, відчайдушного, невловимого козацького вихідника. Грицик та Сашко
Грицик - сирота, жвавий, моторний, непосидючий, гарячковитий, має зіркі очі, знає татарську мову, пасе панську і селянську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик. Санько - єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, мрійливий, спокійний, розважливий, визнає першість Грицика, має талант характерника,уміє подумки віддавати накази і навіювати прохання. -Вірні друзі, ровесники, їм по 12 років, живуть у Воронівці. Смілив кмітливі, відчайдушні: володіють шаблею(дерев’яною),гарно на коні тримаються, у майбутньому стануть побратимами.
Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.
І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами.
***
Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, —
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.
***
Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!
***
Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, —
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди ж у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!
***
Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
Хто ж такий Пилип Швайка:
Уміння, майстерність, хист - Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні.
Вольові якості -Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе.
Сміливий, розумний витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе.
Почуттєві якості - Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно її знає, захищає від ворогів.
Висновок: Пилип Швайка – справжній лицар, його поважають усі козаки й бояться вороги; про нього йде слава як про спритного, відчайдушного, невловимого козацького вихідника.
Грицик та Сашко
Грицик - сирота, жвавий, моторний, непосидючий, гарячковитий, має зіркі очі, знає татарську мову, пасе панську і селянську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик.
Санько - єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, мрійливий, спокійний, розважливий, визнає першість Грицика, має талант характерника,уміє подумки віддавати накази і навіювати прохання.
-Вірні друзі, ровесники, їм по 12 років, живуть у Воронівці. Смілив кмітливі, відчайдушні: володіють шаблею(дерев’яною),гарно на коні тримаються, у майбутньому стануть побратимами.