Остап Вишня біографія коротко Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович справжнє прізвище. Народився 13 листопада 1889 на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Закінчив двокласну Заньковецьку школу і Київську військово-фельдшерську школу.
Працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. У 1917 вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. У 1919 за підписом Павло Грунський опубліковано перший сатиричний твір (фейлетон) «Демократичні реформи Денікіна» Працював у «Селянській правді» та у журналі «Червоний перець». 1921 — усмішка «Чудака, їй-богу» — вперше під підписом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки. Після розпуску ВАПЛІТЕ стає одним з організаторів «Політфронту». У 1933 заарештували і звинуватили тероризмі і контрреволюційній діяльності. 1933-1943 — на засланні в Ухто-Печорському таборі. 1944 — перший твір після заслання «Зенітка». Працював у журналі «Перець». У 1955 реабілітовано. 28 вересня 1956 року помер. Твори: – 1919р. перший фейлетон «Демократичні реформи Денікіна» (підпис Павло Грунський) – 1921р. усмішка «Чудака, їй-богу» (підпис Остап Вишня) – «Чукрен» та «Чухраїнці» – 1927р. гумореска «Моя автобіографія» – 1958р. цикл «Мисливські усмішки» («Сом», «Заєць», «Лось» та інші) Збірки: – «Вишневі усмішки сільські» – «Вишневі усмішки кримські» – «Українізуймось» – «Вибрані твори» – «Вишневі усмішки театральні» – «Усмішки» в 4 томах – «Вишневі усмішки закордонні»
Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.
Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.
Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.
Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!».
Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.
Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. Тієї ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.
Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.
Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.
Остап Вишня біографія коротко Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович справжнє прізвище. Народився 13 листопада 1889 на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Закінчив двокласну Заньковецьку школу і Київську військово-фельдшерську школу.
Працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. У 1917 вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. У 1919 за підписом Павло Грунський опубліковано перший сатиричний твір (фейлетон) «Демократичні реформи Денікіна» Працював у «Селянській правді» та у журналі «Червоний перець». 1921 — усмішка «Чудака, їй-богу» — вперше під підписом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки. Після розпуску ВАПЛІТЕ стає одним з організаторів «Політфронту». У 1933 заарештували і звинуватили тероризмі і контрреволюційній діяльності. 1933-1943 — на засланні в Ухто-Печорському таборі. 1944 — перший твір після заслання «Зенітка». Працював у журналі «Перець». У 1955 реабілітовано. 28 вересня 1956 року помер. Твори: – 1919р. перший фейлетон «Демократичні реформи Денікіна» (підпис Павло Грунський) – 1921р. усмішка «Чудака, їй-богу» (підпис Остап Вишня) – «Чукрен» та «Чухраїнці» – 1927р. гумореска «Моя автобіографія» – 1958р. цикл «Мисливські усмішки» («Сом», «Заєць», «Лось» та інші) Збірки: – «Вишневі усмішки сільські» – «Вишневі усмішки кримські» – «Українізуймось» – «Вибрані твори» – «Вишневі усмішки театральні» – «Усмішки» в 4 томах – «Вишневі усмішки закордонні»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/ostap-vishnya-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.
Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.
Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.
Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!».
Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.
Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. Тієї ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.
Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.
Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.