Князь Игорь образ Игоря Образ Святослава Святослав III Всеволодович, великий князь киевский (ок. 1125—27.07.1194)— сын князя киевского Всеволода Ольговича, внук Олега Святославича (Гориславича) ; был киевским князем во время событий, описанных в «Слове» . В «Слове» С. — носитель основной идеи, идеи объединения Руси под началом самого мудрого и авторитетного .князя для обороны от агрессии врагов, для сохранения независимости родины в целом и каждого княжества в отдельности. С. показан не только как государственный муж и полководец, но и как человек. Весной 1185г. он был подвергнут труднейшему испытанию. Его племянники, князья Игорь и Всеволод, бросили дерзкий вызов объединительной политике С. , тайно отправившись в поход против половцев. Сокрушительный разгром Игоревых полков и последовавшее за ним опустошительное нашествие на Русь половецких ханов Кончака и Гзака легли позором не только на князей — виновников разгрома, но и на «серебряные седины» умудренного жизнью С. , старейшины рода Ольговичей, к которому принадлежали также князья Игорь и Всеволод. Поражение их войска и пленение их самих ликвидировали все положительные результаты (как военно-политические, так и морально-психологические) победоносного объединительного похода против половцев весной 1184г. , который возглавлял С. Кроме того, были сведены на нет и благоприятные мифологические результаты, которым русичи придавали огромное значение: притихший, «усыпленный» разгромом и пленением хана Кобяка злой дух коварства и обмана Лжа снова усилился и принялся за свою разрушительную работу. С. , оценивая негативные последствия Игорева разгрома, на первое место ставит ослабление единства власти на Руси, угрожающее ее независимости. Эта же забота-проблема поставлена Автором в центр вещего сна, который видит С. в своем «златоверхом» тереме. Обдумывая причины опасной военной политики князей Игоря и Всеволода, С. находит их в родовой традиции Ольговичей и в жестокосердном, дерзко-непокорном характере обоих братьев. Трезво глядя на славолюбие князей как -на свойство, присущее всем и каждому, С. в то же время упрекает своих племянников за безрассудную чрезмерность их страсти к славе, проявившуюся в стремлении завоевать лишь себе всю славу, «и и будущую» . Мудрость С. ярко проявилась в том, что он, оценивая князей Игоря и Всеволода, не впадает в односторонность, видит не только их недостатки, но и их достоинства (храбрость, крепкую волю) . Сравнивая оценку Игорева похода С. с оценкой самого Автора, мы видим, что при всей мудрости киевского князя для него характерно аристократически равнодушное отношение к простым людям (князь не замечает гибели воинов) , в то время как Автор сострадает прежде всего народной беде, а потом уж и княжеской. Это различие между Автором и С. должно удержать исследователя от утверждения, будто образ этого князя был задуман как образ идеального героя.
Читаючи філософську казку Екзюпері "Маленький принц", мимоволі розумієш, що це є найбільш поетичне вираження ідеї головних життєвих цінностей.
Перед льотчиком, що потерпів аварію в пустелі Сахари, зненацька з'являється маленький мешканець планети-астероїда В-612. Льотчик, страждаючий від спраги серед пісків пустелі, приречений на загибель. Але поява примарної, з точки зору здорового глузду, істоти дарує йому шанс на порятунок. Вигаданий співбесідник позбавляє льотчика самотності, а отже не дає збожеволіти. Примарний малюк стає його справжнім другом на найближчий тиждень, поки льотчик ремонтує літак. Маленький принц надає йому духовну підтримку, вселяє віру в життя, підтримує і навчає життєвої мудрості. В той час, як пілот гинув від спраги і відчував себе відірваним від світу, забутим людьми, біля нього лунав невгамовний голосок і марився Маленький принц.
Чи було це в дійсності? Екзюпері не приховує, що його розповідь — казка. Але його Маленький принц втілює в собі вічно живу частку людської душі, будучи наче зразком, що дозволяє оцінити найбільш людське в людині. "Звичайно, льотчик залишався один", — скажемо ми, міркуючи реалістично. Але й залишившись одна, людина ніколи не буває самотня. У цьому нас переконує автор. У Екзюпері людина в глибинах своєї сутності знаходить сили протистояти смерті і не капітулює.
Маленький принц уособлює в казці ті людські якості, які складають сенс людського життя. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працьовитий, постійний у своїх прихильностях, позбавлений будь-яких агресивних або жадібних прагнень. І це не міраж, не марення божевільного, це опис нашої підсвідомості, прихованих резервів всередині кожної людини, розбуджені надзвичайними обставинами. Вони й постають перед читачем в образі Маленького принца.
Малюк розповідає пілоту про багатьох бачених ним людей, які присвятили своє життя нерозумним цілям. Це король, що "править" світом, ніким не управляючи;честолюбець, зачарований своїм марнославством;гіркий п'яниця; "ділова людина", зайнята безглуздим підрахунком зірок.
Йому гірко, що і на Землі таких людей дуже багато. Життя дорослих людей взагалі здається Малюку нерозумним. Адже покликання людини — лише в безкорисливій любові до тих, кому ти потрібний. Життя дане людині, щоб прожити його в мирі і злагоді з іншими людьми, прожити недаремно — така мораль казки "Маленький принц".
У фіналі казки з'являється мотив смерті. Адже вони знаходяться посеред пустелі, яка повільно вбиває необережних мандрівників. Смерть неминуча, — міркує Маленький принц. Але чи можна вважати, що смерть позбавляє людське життя сенсу? Маленький принц так не думає. Він змушує людину примиритися з неминучістю смерті. Лише прийнявши розуміння цієї неминучості, льотчик знаходить у собі сили боротися за життя і вижити.
Творчість Екзюпері глибоко оптимістична, вона показує читачу ті величезні невидимі сили внутрішньої енергії, якою людина зазвичай не користується і, навіть, не підозрює про їх існування. Антуан де Сент-Екзюпері прагнув сформулювати положення, в яких перед людиною могла б у яскравому світлі постати духовна мета буття."
Читаючи філософську казку Екзюпері "Маленький принц", мимоволі розумієш, що це є найбільш поетичне вираження ідеї головних життєвих цінностей.
Перед льотчиком, що потерпів аварію в пустелі Сахари, зненацька з'являється маленький мешканець планети-астероїда В-612. Льотчик, страждаючий від спраги серед пісків пустелі, приречений на загибель. Але поява примарної, з точки зору здорового глузду, істоти дарує йому шанс на порятунок. Вигаданий співбесідник позбавляє льотчика самотності, а отже не дає збожеволіти. Примарний малюк стає його справжнім другом на найближчий тиждень, поки льотчик ремонтує літак. Маленький принц надає йому духовну підтримку, вселяє віру в життя, підтримує і навчає життєвої мудрості. В той час, як пілот гинув від спраги і відчував себе відірваним від світу, забутим людьми, біля нього лунав невгамовний голосок і марився Маленький принц.
Чи було це в дійсності? Екзюпері не приховує, що його розповідь — казка. Але його Маленький принц втілює в собі вічно живу частку людської душі, будучи наче зразком, що дозволяє оцінити найбільш людське в людині. "Звичайно, льотчик залишався один", — скажемо ми, міркуючи реалістично. Але й залишившись одна, людина ніколи не буває самотня. У цьому нас переконує автор. У Екзюпері людина в глибинах своєї сутності знаходить сили протистояти смерті і не капітулює.
Маленький принц уособлює в казці ті людські якості, які складають сенс людського життя. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працьовитий, постійний у своїх прихильностях, позбавлений будь-яких агресивних або жадібних прагнень. І це не міраж, не марення божевільного, це опис нашої підсвідомості, прихованих резервів всередині кожної людини, розбуджені надзвичайними обставинами. Вони й постають перед читачем в образі Маленького принца.
Малюк розповідає пілоту про багатьох бачених ним людей, які присвятили своє життя нерозумним цілям. Це король, що "править" світом, ніким не управляючи;честолюбець, зачарований своїм марнославством;гіркий п'яниця; "ділова людина", зайнята безглуздим підрахунком зірок.
Йому гірко, що і на Землі таких людей дуже багато. Життя дорослих людей взагалі здається Малюку нерозумним. Адже покликання людини — лише в безкорисливій любові до тих, кому ти потрібний. Життя дане людині, щоб прожити його в мирі і злагоді з іншими людьми, прожити недаремно — така мораль казки "Маленький принц".
У фіналі казки з'являється мотив смерті. Адже вони знаходяться посеред пустелі, яка повільно вбиває необережних мандрівників. Смерть неминуча, — міркує Маленький принц. Але чи можна вважати, що смерть позбавляє людське життя сенсу? Маленький принц так не думає. Він змушує людину примиритися з неминучістю смерті. Лише прийнявши розуміння цієї неминучості, льотчик знаходить у собі сили боротися за життя і вижити.
Творчість Екзюпері глибоко оптимістична, вона показує читачу ті величезні невидимі сили внутрішньої енергії, якою людина зазвичай не користується і, навіть, не підозрює про їх існування. Антуан де Сент-Екзюпері прагнув сформулювати положення, в яких перед людиною могла б у яскравому світлі постати духовна мета буття."