Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Виникнення театру пов’язане
з формуванням принципово нових взаємин між тими двома типами пове-
дінки – грою та ритуалом, які властиві не лише людині, а й цілому живо-
му світові. Коли ритуал передбачає відтворення дій за наявними наочними
взірцями, то в грі витворюються, з одного боку, системи умовностей, неза-
лежні від конкретних взірців, а з другого – пошукові схеми, що дозволяють
відкривати нові можливості для діяння. Проте саме після того, як гра стає
знаряддям експериментального дослідження світу, його випробуванням, з неї
починають розвиватися зародкові форми театрального мистецтва як необхід-
ної противаги для незмінно відтворюваної ритуалістики. Ці ігрові видовищні
елементи формуються в надрах самих обрядів, закладаючи в них внутрішню
суперечливість, як рушії подальшого розвитку та виокремлення театральних
видовищ як самостійних форм творчості.
Гра як розвага, сакральне дійство б осмислення світу, наслідування
людьми один одного, тварин чи навіть природних явищ, схильність до від-
творення в жестах і мові побаченого і відчутого – усе це властиве суспільству
на всіх етапах його розвитку. В Україні також з давніх-давен зберігалися те-
атральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піс-
нею і танцем.
Однак початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою
грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, з драма-
тичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, у яких наявне образно-
художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми1
.