Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів День (Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.
Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить". У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів День (Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.
Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить". У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.
5 травня - Ляля, або Красна гірка
6 травня - День святого Юрія
23 травня - "Симонове зело"
22 травня - День святого Миколи Чудотворця
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.