. Любов Пономаренко народилася:
а) на Сумщині; б) на Полтавщині; в) на Чернігівщині; г) на Львівщині.
2. У поезії «Гей, нові Колумби й Магеллани» автор звертається:
а) до Колумба й Магеллана; б) до людей, сповнених ентузіазму та оптимізму;
в) до студентів, які щойно закінчили морські училища; г) до молодих науковців.
3. У рядку: «Танцювали лебеді в хаті на стіні» — яскраво виражений такий художній засіб:
а) метафора; б) епітет; в) персоніфікація; г) гіпербола.
4. Рядками з поезії «Ти знаєш, що ти — людина?»:
Усмішка твоя - єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої - одні - автор стверджує:
а) кожна людина - унікальна й неповторна за своєю суттю;
б) закохана людина зажди ідеалізує протилежну стать;
в) для будь-якої дитини рідна ненька найкраща у світі;
г) людина повинна цінувати природну красу.
5. Негативно ставилися до Фрідріха («Гер переможений») та інших німців (кілька правильних відповідей):
а) охоронці; б) діти; в) жінки-вдови; г) українські чоловіки.
6. Через півстоліття в стіні будинку, збудованого німцями, було знайдено:
а) рукавичку, у якій знаходилася фотокартка дівчаток; б) скриньку із коштовностями;
в) записку від Фрідріха; г) хусточку, у якій була загорнута фотокартка Фрідріха.
7. Щоб позбутися гріхів і зробитися «чистим», достатньо змінити прізвище. Так вважає персонаж твору М.Павленко «Русалонька із 7-В…»:
а) Сашко; б) Вадим; в) Пустельник; г) Міщенко.
8. Зупинити прокляття роду Кулаківських (за пророкуванням сліпого старця) можна, коли:
а) зійдеться небо з землею; б) зійдеться минуле й сучасне;
в) скупий стане щедрим; г) зміниться прізвище.
9. Що стало символом пам’яті про полоненого німця після його смерті?
А) квітка нагідки; Б) цвіт вишні; В) гілка бузку; Г) гроно винограду.
1. Про що згадує автор на початку твору?
Б сміливість і мужність запорожців
2. Могили, де поховані оборонці рідної землі
В зберігають славну минувшину
3. Свідок слави дідів говорить з вітром
А про волю
4. Яка річка згадується в поемі?
Б Дніпро
5. Коли дід побачив могили, його огорнули думки
Б героїчну минувшину рідного краю
6. Перебуваючи на байдаках, козаки співали
В « Грай же, море!»
7. У яких скрутних умовах перебували козаки?
Б складні погодні умови на морі
8. Над якою роботою розмірковує отаман?
А бій з ворогом
9. Портове місто, що згадується у творі, знаходиться
В Туреччині
10. Козаки отамана називають
В батьком
11. За що отаман подякував козакам?
Б готовність мужньо вступити в бій з ворогом
12. Поема як літературний жанр – це твір
А великий віршований твір, у якому змальовується характер, визначні події в житті людей
Мир та злагода. Щось повiльне, тепле, м’яке, затишне. Щира усмiшка, дзвiнкий смiх.
Впевненiсть у чомусь, у наступному днi, наприклад. Що буде все добре, буде, де
жити, що ïсти, у що одягатись. Буде освiта, чесна робота, щасливе життя.А як щодо асоцiацiй на поняття “вiйна” та “злиднi”? Жорстоке, холодне, стрiмке,
бурхливе. Питання про завтрашнiй день, взагалi про життя, невпевненiсть у всьому.
Турботи, незгоди, муки, плач, ридання…
Вiйна i мир. Свiтло та темрява. Пiсля довгого часу, проведеного у свiтлi, у
несподiванiй темрявi ми не побачимо нiчого, крiм густого мороку. Пiсля рокiв миру
чи можна повiрити у реальнiсть жаху? Страшних подiй, якi вiдбулись i якi ще
стануться. Мiльйони життiв скалiчено, зруйновано так, що не вiдбудувати i не
повернути.
У оповiданнi “Климко” Григора Тютюнника вiдтворена гра долi хлопчака. Доля на те i
доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний i неочiкуваний,
пiд назвою вiйна. Маленька людина потрапляє у вир подiй
Ї смертi та мук. Вiн захоплює ïï, захлестує невеликий, але затишний
човен iснування. Ще ранiше Климко втратив батькiв, але не був самотнiм: дядько,
шкiльнi друзi, сусiди
Ї усi опiкувались ним. I вiн допомагав дядьковi, був надiйним товаришем, бiльше
слухав, анiж говорив, але до нього тягнулись iншi дiти. Мрiяв носити такого ж
картуза з молоточками i вриватися у нiч на потязi, як дядько. Нетерпляче чекав,
коли той повернеться увечерi з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж мiцне
щастя,
Ї та сильна хвиля збила його, зiм’яла, здавила жужмом.
Це не було стрiмко. Здавалось, сам час зупинився i тиша дзвенить у вухах.Климко, який завжди жив тiльки на станцiï, спершу бачить змiни тiльки у тому,
що оточує його. Дзвiнка, незносима тиша, похмурi, стурбованi обличчя. Вагони
потягiв навантаженi важкою бойовою технiкою. Незвично i страшно. I ще настрiй
природи. Здається, вiн змiнився. Матiнка, вона тихо плаче осiннiми дощами, схлипує
холодним пронизливим вiтром.
Темнi, слiпi подiï чергуються iз спалахами випадкiв
Ї аварiй, боïв, знищень. Як чорний кадр серед сiро-жовтоï
засвiченоï фотоплiвки
Ї аварiя паровозу, на якому ïхав дядько.
Смерть єдиноï рiдноï людини, знищення окупантами житлаЇ одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена пiдтримки, любовi,
мiсця, зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всi цi випробування?Але Климко виявляється сильнiшим за вiйну, за цю винищувальну машину. Хлопець,
який вже нi вiд чого не залежить, виявляє самостiйнiсть, винахiдливiсть iЇ що найголовнiше
Ї наполегливiсть. Вiн вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистих
шляхах свого розiрваного дитинства. Знаходить своïх шкiльних друзiв та
улюблену вчительку. Дiти захищають ïï, нехай у дитячий б, вiд
дорослих: вiйна, як кожна екстремальна ситуацiя, зриває маски,
Ї хтось втратив совiсть i намагається нажитися на чужому нещастi. Iнших спiльне
горе єднає, допомагає бути витривалiшими. I хлопцям майже вдається вiдновити
затишок задля маленькоï дiвчинки
Ї Оленьки, вони єдинi у своєму бажаннi добра i щастя.
Але вiйна не зупиняється, нема чого ïсти
Ї i щоб хоч якось про-i жити, а краще сказати, пережити, Климко, почувши, що у
Слов’янську багато солi, вирушає туди.
Ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осiннiй дорозi, маючи з ïжi лише
червивi сухарi,
Ї на дружину аптекаря навiть горе вiйни не вплинуло,
Ї майже втрачаючи свiдомiсть вiд голоду, Климко вирушає назустрiч вiйнi i далекому
мiсту. Його долонi вiдкритi, вiн показує ïх зустрiчному солдатовi: “Не
потрiбно мене боятись, я не маю зброï”. Так, вiн вiдмовився вiд
пропозицiï Зульфата взяти кинджал, адже йому потрiбна була лише сiль, щоб
вижити.
Климко досягає мети. Селища, якi проходить хлопчик, окупованi, в них панує iнша,
встановлена загарбниками, влада. Спiввiтчизники j стали полiцаями i чинять
свавiлля. Хлопець не може залишатись стороннiм гачем, тому намагається хоч
якось, за своïми силами, I допомагати. Вiддає грошi нужденнiй жiнцi. I свiт
стає привiтним: вiн j знайомиться з земляком, чобiтником-iнвалiдом, який втратив
ноги, ] працюючи у шахтi, з дiвчиною, яка прямує до матерi
Ї i рятує ïï вiд окупантiв. Доля не могла залишатись байдужою. Добрих
людей, виходить, немало: тiтка Марина бере хлопця з собою, щоб дати солi.Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей