Народився на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії. Навчався у Харківському реальному училищі, звідки був виключений за поширення народницьких ідей, потім вступив до Харківського університету і закінчив його. З 1881 по 1885, з 1886 по 1893 роки учителює на Харківщині, Сумщині, Катеринославщині. Деякий час працював статистом Херсонського губернського земства.
Поет, прозаїк, драматург, учений. Автор п'яти збірок віршів ("Під сільською стріхою", "Під хмарним небом", "Хвилини" та ін.), оповідань, повістей ("Серед темної ночі", "Під тихими вербами"), п'єс ("Ясні зорі", "Серед бурі", "На громадській роботі" та ін.), етнографічного збірника в трьох томах, "Словаря української мови".
Моє ставлення до героїні оповідання Б. Грінченка "Украла"
Мені важко однозначно визначити власне ставлення до Олександри, героїні оповідання Б. Грінченка "Украла". Щоб справедливо оцінити її вчинок, я спробувала сама стати на її місце і відчути все те, що відчувала ця голодна дівчинка. Вона від нестримного бажання хоч трохи поїсти вкрала у своєї подруги Пріськи шматок хліба, і її спіймали "на гарячому".
Але я не можу назвати її "злодійкою" і вимагати, як "...один великий школяр, не дуже розумний і не дуже жалісливий": "Бач, що вигадана, — красти! її треба прогнати з школи!" Переживання маленької героїні, яка "часто сидить на сухому хлібові", дуже болючі й щирі. Це свідчить про те, що вона — чесна і добра дитина, але мучиться від голоду, переживає і все ж чинить зло. Олександра ж не винувата, що у своїй сім'ї з батьком-п'яницею їй доводиться не жити, а тільки існувати! Я уявляю, як заздрила дівчинка подрузі Прісці, що завжди приносила з дому пиріжки, перепічки, коржі!
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи гав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим в жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.
Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особистість.
Народився на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії. Навчався у Харківському реальному училищі, звідки був виключений за поширення народницьких ідей, потім вступив до Харківського університету і закінчив його. З 1881 по 1885, з 1886 по 1893 роки учителює на Харківщині, Сумщині, Катеринославщині. Деякий час працював статистом Херсонського губернського земства.
Поет, прозаїк, драматург, учений. Автор п'яти збірок віршів ("Під сільською стріхою", "Під хмарним небом", "Хвилини" та ін.), оповідань, повістей ("Серед темної ночі", "Під тихими вербами"), п'єс ("Ясні зорі", "Серед бурі", "На громадській роботі" та ін.), етнографічного збірника в трьох томах, "Словаря української мови".
Моє ставлення до героїні оповідання Б. Грінченка "Украла"
Мені важко однозначно визначити власне ставлення до Олександри, героїні оповідання Б. Грінченка "Украла". Щоб справедливо оцінити її вчинок, я спробувала сама стати на її місце і відчути все те, що відчувала ця голодна дівчинка. Вона від нестримного бажання хоч трохи поїсти вкрала у своєї подруги Пріськи шматок хліба, і її спіймали "на гарячому".
Але я не можу назвати її "злодійкою" і вимагати, як "...один великий школяр, не дуже розумний і не дуже жалісливий": "Бач, що вигадана, — красти! її треба прогнати з школи!" Переживання маленької героїні, яка "часто сидить на сухому хлібові", дуже болючі й щирі. Це свідчить про те, що вона — чесна і добра дитина, але мучиться від голоду, переживає і все ж чинить зло. Олександра ж не винувата, що у своїй сім'ї з батьком-п'яницею їй доводиться не жити, а тільки існувати! Я уявляю, як заздрила дівчинка подрузі Прісці, що завжди приносила з дому пиріжки, перепічки, коржі!
Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особистість.