На мою думку, звертаючісь да лихослів‘я та лайки людина намагається описати внутрішні емоції та переживання. Але ж в дитинстві мати й батько ніколи не вчили нас цим словам. Тому що, за собою вони несуть бруд, та робить ваше мовлення більш грубим й неприємним
По-перше, лихослів‘я є частиною побутового життя украінського народу.Деякі люди вважають лайку за хворобу або паразита, забуваючі іі походження. Ще наші дідусі вміли додати перцю до свого мовлення. Тому неможливо уявити наш народ без нецензурної лексики.
По-друге, поширення нецензурної лексики може впливати як на доросле так і на молодше покоління. Лаючісь, ми робимо наше мовлення більш грубим та непривабливим. Небезпечним є поширення бруда у своій мові, велика кількість грубих слів не личить людини, та зробить іі менш привабливою для оточуючих.
Прикладом може слугувати твір «кайдашева сім‘я», Івана Нечуй-Левицького, у якому головні герої перебуваючі у постійних сварках звертаються до грубих вимов або ж лихослів‘я.
Не можу не згадати свого друга Петра, котрий перейшовши в іншу школу не знайшов порозуміння і підтримки однокласників, пізніше він дізнався, що із за великого вмісту нецензурного лексикону однокласники не хотіли з ним спілкуватись. Врешті-решт він зрозумів свою помилку й звільнився від неї
Отже, лихослів‘я та лайка є частиной нашого буття, але варто вміти його стримувати, щоб оточуючім було приємно з вами спілкуватись.
Чувак, написала на коленке так что проверяй на ошибки
Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),
Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.
Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.
Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.
Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.
В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.
Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),
Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Проблематика «Мартин Боруля»:
людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
батьків і дітей;
меншовартості;
кохання і сімейного щастя.
Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.
Объяснение:
На мою думку, звертаючісь да лихослів‘я та лайки людина намагається описати внутрішні емоції та переживання. Але ж в дитинстві мати й батько ніколи не вчили нас цим словам. Тому що, за собою вони несуть бруд, та робить ваше мовлення більш грубим й неприємним
По-перше, лихослів‘я є частиною побутового життя украінського народу.Деякі люди вважають лайку за хворобу або паразита, забуваючі іі походження. Ще наші дідусі вміли додати перцю до свого мовлення. Тому неможливо уявити наш народ без нецензурної лексики.
По-друге, поширення нецензурної лексики може впливати як на доросле так і на молодше покоління. Лаючісь, ми робимо наше мовлення більш грубим та непривабливим. Небезпечним є поширення бруда у своій мові, велика кількість грубих слів не личить людини, та зробить іі менш привабливою для оточуючих.
Прикладом може слугувати твір «кайдашева сім‘я», Івана Нечуй-Левицького, у якому головні герої перебуваючі у постійних сварках звертаються до грубих вимов або ж лихослів‘я.
Не можу не згадати свого друга Петра, котрий перейшовши в іншу школу не знайшов порозуміння і підтримки однокласників, пізніше він дізнався, що із за великого вмісту нецензурного лексикону однокласники не хотіли з ним спілкуватись. Врешті-решт він зрозумів свою помилку й звільнився від неї
Отже, лихослів‘я та лайка є частиной нашого буття, але варто вміти його стримувати, щоб оточуючім було приємно з вами спілкуватись.
Чувак, написала на коленке так что проверяй на ошибки
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури «Мартин Боруля»: драма.
Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),
Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.
Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.
Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.
Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.
В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.
Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),
Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Проблематика «Мартин Боруля»:
людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
батьків і дітей;
меншовартості;
кохання і сімейного щастя.
Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.