Т.Шевченко з давна, можна сказати від початку свого життя захоплював людей з якими проводив багато часу своїм розумом, кмітливістю, баченням світу. Бувало що це бачення світу він передавав у малюнку, поезії, вірші. Та чому до сьогодення ми й досі його пам*ятаємо? Чому досі у школах вивчають його славетний **Кобзар**? тому що у своїх творах шевченко писав те що діється у світі та на україні й сьогодні. він передбачив усе! все до кожної дрібнички. тому нині всі його виславляють. бо не могло бути таке диво насправді, це людина у якої дар, важкий, бо бачив наше сьогоднішнє горе. заслужив на світову славу шевченко тим що не боявся своєї мови, рідного слова, своєї думки!
Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
тому що у своїх творах шевченко писав те що діється у світі та на україні й сьогодні. він передбачив усе! все до кожної дрібнички. тому нині всі його виславляють. бо не могло бути таке диво насправді, це людина у якої дар, важкий, бо бачив наше сьогоднішнє горе. заслужив на світову славу шевченко тим що не боявся своєї мови, рідного слова, своєї думки!
Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.