ответ:омео – один из главных героев пьесы Шекспира, молодой сын главы семьи Монтекки, древнего и уважаемого рода в городе Вероне. В пьесе о нем мы впервые узнаем из разговора его отца с другом Ромео Бенволио. Старый Монтекки тревожится по поводу странного душевного состояния сына:
Его там часто по утрам встречают:
Слезами множит утра он росу
И к тучам тучи вздохов прибавляет.
От света прочь бежит мой сын печальный
И замыкается в своих покоях;
Завесит окна, свет дневной прогонит
И сделает искусственную ночь.
Ромео не хочет делиться с отцом причинами своей печали, в пучину которой погрузился с головой:
Но он один – советчик чувств своих.
Он – не скажу, что сам себе не верен,
Но так он необщителен и скрытен,
Так недоступен никаким расс Из разговора Ромео с Бенволио мы узнаем, что причиной печали главного героя является неразделенная любовь к девушке Розалине - «нелюбовь ко мне возлюбленной». Ромео томится тягостными чувствами, унынием. «Любовь» к Розалине тяжестью лежит на его душе:
О гнев любви! О ненависти нежность!
Из ничего рожденная безбрежность!
О тягость легкости, смысл пустоты!
Бесформенный хаос прекрасных форм,
Свинцовый пух и ледяное пламя,
Недуг целебный, дым, блестящий ярко,
Бессонный сон, как будто и не сон!
Такой любовью дух мой поражен.
Ромео говорит много о коварстве своей «возлюбленной», своем несчастье, горестях любви, постоянно жалуется.
Тсс… нет меня! Где ты Ромео видишь?
Я потерял себя. Ромео нет.
Я заживо убит ее обетом!
Я мертв – хоть жив и говорю об этом.
Нет, но несчастней я, чем сумасшедший:
В темницу заперт, голодом измучен,
Избит, истерзан…
Стрелой его (Купидона) я ранен слишком сильно,
Чтоб на крылах парить, и связан так,
Что мне моей тоски не перепрыгнуть.
Любовь, как груз, гнетет меня к земле.
Как мы позже узнаем, «любовь» эта была надуманной, наигранной. Молодой Ромео искал развлечься, а образ несчастного любовника как нельзя лучше подходил его страстной юной натуре. Его чувства брат Лоренцо называет «глупый пыл»:
А Розалина! Ты ее забыл?
В глазах у вас – не в сердце страсти пыл.
Из-за нее какие слез потоки
На бледные твои струились щеки!
Что вызубрил любовь ты наизусть,
Не зная букв.
В Вероне отношение к Ромео хорошее, он благороден. Даже старик Капулетти, глава враждующего семейства, положительно отзывается о Ромео:
Себя он держит истым дворянином;
Сказать по правде – вся Верона хвалит
Его за добродетель и учтивость.
Ромео беспристрастен к вражде семейств, не ищет стычек и драк, не жаждет крови. Он скорбит о том, что ему пришлось пролить кровь его врагов, однако Ромео сделал это по необходимости вступиться за честь своего убитого Тибальдом друга Меркуцио:
Зауважте! Пригодницький роман — це роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їх несподіваним поворотом, значною динамікою розгортання. Для нього характерні такі мотиви, як: утечі та переслідування, сміливі припущення та розгадування; атмосфера таємничості й загадковості; винятковість та непересічність особистості головного персонажа; чітке розмежування персонажів на позитивних і негативних; романтичне кохання; щасливий фінал.
Тематика роману “Тигролови”:
вплив сталінського терору на долю окремої особистості та українського народу загалом; змалювання побуту і традицій українських переселенців Далекого Сходу; романтичне кохання Григорія Многогрішного й Наталки Сірківни.
Головна ідея роману “Тигролови”:
утвердження перемоги добра над злом, свободи та гідності людини як найвищих цінностей, моральних чеснот як запоруки повноцінного життя. Автор переконує, що за будь-яких обставин людина повинна залишатися Людиною.
Історія написання роману “Тигролови”:
Роман ґрунтується на особистих враженнях автора. Іван Багряний, який зазнав переслідувань із боку радянської влади, перебував на Далекому Сході понад п’ять років: спочатку — як висланець, якому заборонили протягом трьох років проживати в Україні, а потім — як каторжанин «БАМЛАГу» (табору Байкало-Амурської магістралі – залізниці, будованої силами ув’язнених). Митець об’їздив ці землі, займався мисливством у тайзі, отримав безліч вражень, які потребували творчого втілення.
Перебуваючи на окупованій німцями території, Іван Багряний подався на Західну Україну, щоб воювати в лавах Української Повстанської Армії. Налагоджуючи відповідні зв’язки, він восени 1943 року деякий час жив у курортному містечку Моршин (неподалік від Львова), де поправляв підірване в сталінських тюрмах здоров’я, лікувався від туберкульозу.
Одного разу Багряному повідомили, що його розшукують гестапівці, які почали справжнє полювання на активістів українського національного руху. Місцеві патріоти сховали його в конспіративній оунівській квартирі. Саме тут він усього за 14 днів написав роман, побудований на далекосхідних враженнях.
Твір І. Багряного вперше побачив світ у 1944 р., його було надруковано в часописі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Авторську назву («Тигролови») без дозволу автора змінив редактор журналу. Після війни, в 1947 р., роман вийшов окремою книгою.
ответ:омео – один из главных героев пьесы Шекспира, молодой сын главы семьи Монтекки, древнего и уважаемого рода в городе Вероне. В пьесе о нем мы впервые узнаем из разговора его отца с другом Ромео Бенволио. Старый Монтекки тревожится по поводу странного душевного состояния сына:
Его там часто по утрам встречают:
Слезами множит утра он росу
И к тучам тучи вздохов прибавляет.
От света прочь бежит мой сын печальный
И замыкается в своих покоях;
Завесит окна, свет дневной прогонит
И сделает искусственную ночь.
Ромео не хочет делиться с отцом причинами своей печали, в пучину которой погрузился с головой:
Но он один – советчик чувств своих.
Он – не скажу, что сам себе не верен,
Но так он необщителен и скрытен,
Так недоступен никаким расс Из разговора Ромео с Бенволио мы узнаем, что причиной печали главного героя является неразделенная любовь к девушке Розалине - «нелюбовь ко мне возлюбленной». Ромео томится тягостными чувствами, унынием. «Любовь» к Розалине тяжестью лежит на его душе:
О гнев любви! О ненависти нежность!
Из ничего рожденная безбрежность!
О тягость легкости, смысл пустоты!
Бесформенный хаос прекрасных форм,
Свинцовый пух и ледяное пламя,
Недуг целебный, дым, блестящий ярко,
Бессонный сон, как будто и не сон!
Такой любовью дух мой поражен.
Ромео говорит много о коварстве своей «возлюбленной», своем несчастье, горестях любви, постоянно жалуется.
Тсс… нет меня! Где ты Ромео видишь?
Я потерял себя. Ромео нет.
Я заживо убит ее обетом!
Я мертв – хоть жив и говорю об этом.
Нет, но несчастней я, чем сумасшедший:
В темницу заперт, голодом измучен,
Избит, истерзан…
Стрелой его (Купидона) я ранен слишком сильно,
Чтоб на крылах парить, и связан так,
Что мне моей тоски не перепрыгнуть.
Любовь, как груз, гнетет меня к земле.
Как мы позже узнаем, «любовь» эта была надуманной, наигранной. Молодой Ромео искал развлечься, а образ несчастного любовника как нельзя лучше подходил его страстной юной натуре. Его чувства брат Лоренцо называет «глупый пыл»:
А Розалина! Ты ее забыл?
В глазах у вас – не в сердце страсти пыл.
Из-за нее какие слез потоки
На бледные твои струились щеки!
Что вызубрил любовь ты наизусть,
Не зная букв.
В Вероне отношение к Ромео хорошее, он благороден. Даже старик Капулетти, глава враждующего семейства, положительно отзывается о Ромео:
Себя он держит истым дворянином;
Сказать по правде – вся Верона хвалит
Его за добродетель и учтивость.
Ромео беспристрастен к вражде семейств, не ищет стычек и драк, не жаждет крови. Он скорбит о том, что ему пришлось пролить кровь его врагов, однако Ромео сделал это по необходимости вступиться за честь своего убитого Тибальдом друга Меркуцио:
Ромео с ним заговорил учтиво,
Указывал, как пуст предлог для ссоры,
Предупреждал, что гнев ваш будет грозен, —
Все так спокойно, кротко и смиренно, —
Но ярости его не обуздал…
Объяснение:
Літературний рід:
епос
Жанр твору:
пригодницький роман
Зауважте! Пригодницький роман — це роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їх несподіваним поворотом, значною динамікою розгортання. Для нього характерні такі мотиви, як: утечі та переслідування, сміливі припущення та розгадування; атмосфера таємничості й загадковості; винятковість та непересічність особистості головного персонажа; чітке розмежування персонажів на позитивних і негативних; романтичне кохання; щасливий фінал.
Тематика роману “Тигролови”:
вплив сталінського терору на долю окремої особистості та українського народу загалом; змалювання побуту і традицій українських переселенців Далекого Сходу; романтичне кохання Григорія Многогрішного й Наталки Сірківни.
Головна ідея роману “Тигролови”:
утвердження перемоги добра над злом, свободи та гідності людини як найвищих цінностей, моральних чеснот як запоруки повноцінного життя. Автор переконує, що за будь-яких обставин людина повинна залишатися Людиною.
Історія написання роману “Тигролови”:
Роман ґрунтується на особистих враженнях автора. Іван Багряний, який зазнав переслідувань із боку радянської влади, перебував на Далекому Сході понад п’ять років: спочатку — як висланець, якому заборонили протягом трьох років проживати в Україні, а потім — як каторжанин «БАМЛАГу» (табору Байкало-Амурської магістралі – залізниці, будованої силами ув’язнених). Митець об’їздив ці землі, займався мисливством у тайзі, отримав безліч вражень, які потребували творчого втілення.
Перебуваючи на окупованій німцями території, Іван Багряний подався на Західну Україну, щоб воювати в лавах Української Повстанської Армії. Налагоджуючи відповідні зв’язки, він восени 1943 року деякий час жив у курортному містечку Моршин (неподалік від Львова), де поправляв підірване в сталінських тюрмах здоров’я, лікувався від туберкульозу.
Одного разу Багряному повідомили, що його розшукують гестапівці, які почали справжнє полювання на активістів українського національного руху. Місцеві патріоти сховали його в конспіративній оунівській квартирі. Саме тут він усього за 14 днів написав роман, побудований на далекосхідних враженнях.
Твір І. Багряного вперше побачив світ у 1944 р., його було надруковано в часописі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Авторську назву («Тигролови») без дозволу автора змінив редактор журналу. Після війни, в 1947 р., роман вийшов окремою книгою.