Дати відповіді на запитання з твору Вітька + Галька

-Як автор змальовує зародження кохання?

-Воно з'явилося несподівано чи виросло на ґрунті дружби?

-Як у творі показано новий етап у стосунках Вітьки з подругою

дитинства?

- Як змінився Вітька, коли закохався? Чому хлопцеві так тяжко?

- Чому Вітька звертається по до до Федька? Чому вважає, що

дванадцятилітній Котигорошок більше знається на коханні?

Жанр: ліро-епічна поема. тема:   зображення морського походу запорозьких козаків під проводом івана підкови проти турецьких завойовників. ідея:   уславлення мужності та героїзму запорожців та івана підкови. головна думка: мужністю та героїзмом здобувається у боротьбі незалежність. художні засоби. епітети:   високії могили, козацьке біле тіло, чорна хмара,синє море, чорні уси. порівняння:   високії ті могили чорніють, як гори; синє море звірюкою то стогне, то виє; кругом хвилі, як ті гори; не в синопу, а у царгород,  хвилі, як ті гори; ні землі, ні неба; персоніфікація:   ревіли гармати, лягло спочити тіло, могили говорять, лихо танцювало, журба кружала, серце спочине, море,стогне, виє, грає, серце мліє. метафора:   внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави розмовляє. анафора:   "було ", "високії ті ". гіпербола:   «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє», «висипали запорожці — лиман човни вкрили», «кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба». сталі епітети:   «біле тіло», «синє море», «високі могили». контрасти:   «було колись — запорожці вміли пановати». «минулося — осталися могили на полі».  звертання:   «ануте, хлоп'ята», «отамани, панове молодці …», «добре, батьку, отамане»;   риторичне звертання:   «грай же, море». оклики:   «ануте, хлоп'ята, на байдаки! », «море грає – ходім погуляти! », «… поїдем у гості! », «добре, батьку отамане! », «і вам! » риторичні оклики:   «грай же, море! », «нехай ворог гине! ». паралелізм:   «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє». «висипали запорожці – лиман човни вкрили».

у сучасному світі ми чуємо слово краса дуже часто, навіть занадто. у рекламних роликах, що пропонують нам чарівні засоби для поліпшення зовнішності або вихваляють дизайн нового смартфона, у кіно та телевізійних шоу, де красивими називають людей, зовнішність яких відповідає певним критеріям тощо. і саме такою «красою» нас вчать захоплюватися, до неї прагнути та без неї страждати.

існує й протилежний погляд на поняття краси, суть якого в тому, що справжня краса людини – внутрішня, тобто її гарні риси характеру та вчинки. події життя також вважаються красивими чи ні по шкалі моральності. у крайніх випадках краса стає атрибутом лише духовного життя людини, а фізичні її прояви вважаються гріховними, як-от у багатьох релігійних вченнях.

краса, красивий, прекрасний, окраса – усі ці слова походять від одного кореня, а спільне у їхньому значенні – ознака особливості, що є увагу людини та змушує виділяти з-поміж решти оточуючого світу. на мою думку, справжня краса – це не якісь стандарти того, як має виглядати людина або річ, це те, що радує людську душу, що робить певну людину чи момент життя особливим для когось.

тож я вважаю, що краса оточує нас усюди. кожний крихітний прояв життя, що змушує серце замирати або навпаки шалено прискорювати биття, - неповторний, особливий. полум’я сонця, що сідає за обрій, звук голосу, дорога в незнайомій місцевості, музика, випадковий погляд…

можна все життя ганятися за штучно створеними стандартами красивого. можна купувати гарний одяг, оздоблювати будинки та їздити на розкішних авто, проте не варто лише називати все це красою. а можна просто насолоджуватися життям з його безліччю неповторних та нестандартних подій, бо саме вони є справжньою окрасою життя людей