Чи доводилося тобі мати якусь пригоду? Як вона закінчилася? Чи запам’яталася? Чому? Було в ній щось незвичайне, казкове, що викликало піднесення і радість, як під час свята? Чи відчувався коли-небудь потяг до нового, загадкового, прекрасно-звабливого? На твій погляд, такого багато довкола?
Піднесений, емоційний стан людини називається романтичним. Життя без пригод, без романтичного було б нецікавим, буденним, нагадувало би біг на місці. Це те саме, що не мати свят.
Тому рано чи пізно кожна людина прагне вирватися за межі звичного і повсякденного.
Світова література, частиною якої є й українська, має багато творів, у яких описано різні неймовірні пригоди, передано романтичний настрій героїв. Незвичайні події в них швидко змінюють одна одну, герої потрапляють у непрості, випробувальні ситуації, перед ними виникають перешкоди, які вони долають, перемагають зло і несправедливість. Це пригодницькі твори.
До них належать фантастичні й романтичні повісті, детективи.
Пригадай ті, які вивчалися на уроках зарубіжної літератури, – Ж. Верна, М. Твена, Д. Дефо, А. Ліндгрен, Дж. К. Роулінг… Поміркуй, чим саме вони запам’яталися, чи піднімали тобі настрій? В українській літературі також є чимало пригодницьких, романтичних творів.
Спеціально для дітей їх написали сучасні письменники В. Близнець, Я. Стельмах, В. Нестайко, Ігор Калинець, Ірина Калинець, Ю. Винничук, М. та С. Дяченки та ін. Зверни увагу: вони значно більші за обсягом, ніж оповідання, в них діє більше героїв, особливо другорядних, послідовно описуються важливі фрагменти їхнього життя, цікаві пригоди. Такі риси прикметні для епічного жанру – повісті.
Пригодницький твір – епічний твір, у якому описуються незвичайні або небезпечні події, сюжет розвивається швидко, інтригуюче, діють сильні, яскраві герої.
Повість – середній за обсягом прозовий твір, у якому йдеться про певні важливі події життя, пригоди одного або кількох персонажів.
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті "Кайдашева сім'я" порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму.
Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому.
Сім'я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й привело до ненависті в родині. І це друга важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі "кайдашеві звички".
Чи доводилося тобі мати якусь пригоду? Як вона закінчилася? Чи запам’яталася? Чому? Було в ній щось незвичайне, казкове, що викликало піднесення і радість, як під час свята? Чи відчувався коли-небудь потяг до нового, загадкового, прекрасно-звабливого? На твій погляд, такого багато довкола?
Піднесений, емоційний стан людини називається романтичним. Життя без пригод, без романтичного було б нецікавим, буденним, нагадувало би біг на місці. Це те саме, що не мати свят.
Тому рано чи пізно кожна людина прагне вирватися за межі звичного і повсякденного.
Світова література, частиною якої є й українська, має багато творів, у яких описано різні неймовірні пригоди, передано романтичний настрій героїв. Незвичайні події в них швидко змінюють одна одну, герої потрапляють у непрості, випробувальні ситуації, перед ними виникають перешкоди, які вони долають, перемагають зло і несправедливість. Це пригодницькі твори.
До них належать фантастичні й романтичні повісті, детективи.
Пригадай ті, які вивчалися на уроках зарубіжної літератури, – Ж. Верна, М. Твена, Д. Дефо, А. Ліндгрен, Дж. К. Роулінг… Поміркуй, чим саме вони запам’яталися, чи піднімали тобі настрій? В українській літературі також є чимало пригодницьких, романтичних творів.
Спеціально для дітей їх написали сучасні письменники В. Близнець, Я. Стельмах, В. Нестайко, Ігор Калинець, Ірина Калинець, Ю. Винничук, М. та С. Дяченки та ін. Зверни увагу: вони значно більші за обсягом, ніж оповідання, в них діє більше героїв, особливо другорядних, послідовно описуються важливі фрагменти їхнього життя, цікаві пригоди. Такі риси прикметні для епічного жанру – повісті.
Пригодницький твір – епічний твір, у якому описуються незвичайні або небезпечні події, сюжет розвивається швидко, інтригуюче, діють сильні, яскраві герої.
Повість – середній за обсягом прозовий твір, у якому йдеться про певні важливі події життя, пригоди одного або кількох персонажів.
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті "Кайдашева сім'я" порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму.
Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому.
Сім'я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й привело до ненависті в родині. І це друга важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі "кайдашеві звички".