Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
В нашем мире огромное количество глобальных проблем, но главной из них является загрязнение окружающей среды. Как говорят биологи, природа создала нас, но без нее мы прожить попросту не сможем. Вывод прост — берегите природу.
К сожалению, окружающая нас среда становится грязнее с каждым днем. В реки сливаются отходы с различных заводом, леса уменьшаются, в городской черте деревьев и растений все меньше и меньше. Если в деревнях этот вопрос стоит не настолько серьезно, то в городах — это проблема промышленного масштаба. Постоянно растет количество заболевших различными заболеваниями, животные гибнут, как и растения. Виновата во все нынешняя экология.
Спросите своих бабушек и дедушек, как они жили в былые времена. Наверняка они расскажут вам, что тогда чувствовали себя во много раз лучше, поскольку воздух был прозрачным, реки — чистыми, а все продукты — только натуральными.
Если мы не будем беречь окружающую нас природу, то общая экология будет становится все хуже. Задумайтесь об этом. ок
Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
В нашем мире огромное количество глобальных проблем, но главной из них является загрязнение окружающей среды. Как говорят биологи, природа создала нас, но без нее мы прожить попросту не сможем. Вывод прост — берегите природу.
К сожалению, окружающая нас среда становится грязнее с каждым днем. В реки сливаются отходы с различных заводом, леса уменьшаются, в городской черте деревьев и растений все меньше и меньше. Если в деревнях этот вопрос стоит не настолько серьезно, то в городах — это проблема промышленного масштаба. Постоянно растет количество заболевших различными заболеваниями, животные гибнут, как и растения. Виновата во все нынешняя экология.
Спросите своих бабушек и дедушек, как они жили в былые времена. Наверняка они расскажут вам, что тогда чувствовали себя во много раз лучше, поскольку воздух был прозрачным, реки — чистыми, а все продукты — только натуральными.
Если мы не будем беречь окружающую нас природу, то общая экология будет становится все хуже. Задумайтесь об этом. ок