7. Скласти анкету Килини за поданим зразком письмово у зошиті. Зразок. 1.Ім'я - Мавка 2. Вік - молода лісоваістота 3. Стать - жіноча 4. Місце народження -предковічний ліс на Волині 5. Рідня - є Лісовик, я зву його “дідусю”, а він мене“дитинко”, або “доню”. Мені здається часом, що верба, ота суха, старенька, то —матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохом м'якеньким устелила для мене ложе 6. Зовнішність - “Що ж, - ти зовсім така, як дівчина…ба ні, хутчій як панна, бо й рукі білі, і сама тоненька, іякось так убрана не по-наськи. А чом же в тебе очі незелені? Та ні, тепер зелені…, абули, як небо, сині… О!Тепер вже виві,як тая хмара…, ні, здається чорні, чи,може, карі! Ти така дивна! 7. Соціальний стан - лісова царівна. 8. Товариство - Лісовик, Русалка, Перелесник, Потерчата, «Той, що греблі рве», Пропасниця, Куць. 9. Антиподи - Килина, мати Лукашева. 10. Сімейний стан - неодружена. 11. Заручена - з Лукашем. 12. Захоплення - любов до музики, до світу природи. 13. Мрія - мріє про кохання, яке було б одне на всежиття. 14. Життєве кредо - «Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»
кінь шептало відрізняються від інших тим що він був біля нього не було можливості самовираження та самоусвідомлення як у будь-якої людини.
щоб ти розумів що він не такий як всі, він був незвичайним. він згадував свою маму яка працювала в цирку, згадував розповіді про своїх предків.
усвідомлення своєї не звичайності дозволило йому побачити Степана. кінь засумував ти вирішив повернутися до конюшні. перед тим як знову там з'явився він захотів стати як інші коні заради цього він вилився в багнюці.
так само і люди які хочуть відрізнятися від натовпу які не хочуть діти одним шляхом з сірими людьми і тільки сили вдається відстояти свою думку. своє власне "я"
Верхня частина Андріївського узвозу виникла на шляху, який вже за часів Київської Русі зв'язував Старий Київ (Гору) із Подолом, пролягаючи між пагорбами Андріївської (Уздихальниці) та Замкової, Хоревиці та Старокиївської гір. За доби середньовіччя відгалуження Андріївського узвозу було прокладено і до замку на горі Киселівка. У 1711 році за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою та Андріївською горами було розширено, і він став придатним для користування не лише для пішоходів і вершників, а і для проїзду запряжених кіньми й волами возів. Назву узвіз одержав, імовірно, у XVIII столітті від Андріївської церкви (збудована в 1744–1754 роках, архітектор Бартоломео Растреллі). У 1928 році перейменований на вулицю ім. Лівера[4], на честь Георгія Лівера, революціонера-більшовика, борця за встановлення Радянської влади у Києві, у списку вулиць 1931 року — узвіз Лівера. Історичну назву узвозу було відновлено 1944 року[5].
Існує легенда, відповідно до якої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св. Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївській церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобережжя.
Основна забудова вулиці виконана в 90-х роках XIX — на початку XX століття. Нині, відтворений у стародавньому виді, узвіз — це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості просто неба. Андріївський узвіз називають київським Монмартром. Тут завжди можна побачити художників, що демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва — прикраси, посуд із скла і кераміки, кумедні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети і багато чого іншого. Тут також іноді виступають співаки й артисти. На Андріївському узвозі багато невеликих барів і кафе, де можна відпочити.
На узвозі панує атмосфера міста кінця XIX — початку XX століття. Вулиця славиться тим, що в будинку № 13 жив Михайло Булгаков, нині в цьому будинку діє присвячений письменнику літературно-меморіальний музей. Також в будинку 22-а (де з 1995 року працює одна з перших галерей сучасного мистецтва в Україні — «Карась Галерея»), за словами диригента та композитора Олександра Кошиця, що проживав у цьому будинку пізніше, першим власником будинку був той самий Сірко, що його змальовано в п'єсі «За двома зайцями» драматурга та письменника Михайла Старицького: