Приписи етикету з’явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей. Та й досі істинним є твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато.
У кожного народу свої правила й традиції, зумовлені національною історією, психологією, політичним устроєм країни. Вони позначаються на особистісній манері поведінки. Попри це законодавці норм етикету англійці запевняють: справжня ввічливість усюди однакова, й гарні манери породжуються здоровим глуздом і добросердністю.
Людина викликає повагу, коли вона вміє поводитися в товаристві. До етикету входять і манери поведінки вдома, на роботі, у гостині, у театрі, кіно, музеї, бібліотеці, готелі, магазині, ресторані, літаку, поїзді, метро, таксі й просто на вулиці, і мистецтво одягатися, користуватися косметикою, дарувати, і правила мовленнєвої поведінки тощо.
Звичайно, важко перелічити всі існуючі форми етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так просто ними оволодіти. Тим паче, останнім часом наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер. Людство отримало змогу вільно подорожувати світом і знайомитися з культурою інших країн. А хіба легко у цьому туристичному потоці дотримуватися правил етикету іншої держави? Чи хтось із японців здивується емоційній розмові двох італійців? І чи можливо зараз здивувати англійця відмовою від обіднього чаю? А як щодо мовного етикету? Сьогодні соціальні мережі та месенджери замінили традиційне листування, а тому етика написання листів дотримується лише у діловому спілкуванні. Багато правил поведінки взагалі можуть скоро канути в лету, а тому, чи погодитеся ви із твердженням, що й досі оволодіння «кодексом ввічливості» має неабияке значення? Варто все ж пам’ятати: скориставшись ним, ми зможемо правильно поводитися у товаристві, зажити слави ґречної людини, зрештою, ми нічого не втрачаємо, а виховуємо у собі особистість.
Ім’я Тараса Шевченка відоме всьому світові. Особливо воно близьке нам, українцям. Великий Кобзар, на мою думку, став Кобзарем тому, що не лише оспівував у своїх творах величний та героїчний дух українців різних часів, показував красу природи засобами слова, передавав звуки за поетичними образами, а й виховував власним життєвим прикладом. Не залишався байдужим до долі свого народу, бо й сам був кріпаком і, як ніхто інший, розумів труднощі буття поневоленої людини.
Для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко – порадник і провідник у цьому швидкоплинному світі. І хоча писав два століття назад, проблеми, які він порушував у своїх творах, актуальні і сьогодні.
До Кобзаря вертаються багато поетів сучасності. Адже він писав відверто та щиро, проживав кожне слово своєї поезії, плакав та сміявся.
У моєму житті Тарас Шевченко – це взірець, до якого потрібно прагнути. Адже досягнути його поетичної майстерності не може ніхто. Та й на прикладі життя поета можна показати, хто такий справжній патріот своєї Батьківщини. А «Кобзар» - це статут і закон для всіх українців.
Отже, Тарас Шевченко – це втілення сили духу, мужності, коли кожен українець буде прагнути до висоти його думок і ідей, то буде й щасливою, вільною Україна…
Приписи етикету з’явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей. Та й досі істинним є твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато.
У кожного народу свої правила й традиції, зумовлені національною історією, психологією, політичним устроєм країни. Вони позначаються на особистісній манері поведінки. Попри це законодавці норм етикету англійці запевняють: справжня ввічливість усюди однакова, й гарні манери породжуються здоровим глуздом і добросердністю.
Людина викликає повагу, коли вона вміє поводитися в товаристві. До етикету входять і манери поведінки вдома, на роботі, у гостині, у театрі, кіно, музеї, бібліотеці, готелі, магазині, ресторані, літаку, поїзді, метро, таксі й просто на вулиці, і мистецтво одягатися, користуватися косметикою, дарувати, і правила мовленнєвої поведінки тощо.
Звичайно, важко перелічити всі існуючі форми етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так просто ними оволодіти. Тим паче, останнім часом наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер. Людство отримало змогу вільно подорожувати світом і знайомитися з культурою інших країн. А хіба легко у цьому туристичному потоці дотримуватися правил етикету іншої держави? Чи хтось із японців здивується емоційній розмові двох італійців? І чи можливо зараз здивувати англійця відмовою від обіднього чаю? А як щодо мовного етикету? Сьогодні соціальні мережі та месенджери замінили традиційне листування, а тому етика написання листів дотримується лише у діловому спілкуванні. Багато правил поведінки взагалі можуть скоро канути в лету, а тому, чи погодитеся ви із твердженням, що й досі оволодіння «кодексом ввічливості» має неабияке значення? Варто все ж пам’ятати: скориставшись ним, ми зможемо правильно поводитися у товаристві, зажити слави ґречної людини, зрештою, ми нічого не втрачаємо, а виховуємо у собі особистість.
Ім’я Тараса Шевченка відоме всьому світові. Особливо воно близьке нам, українцям. Великий Кобзар, на мою думку, став Кобзарем тому, що не лише оспівував у своїх творах величний та героїчний дух українців різних часів, показував красу природи засобами слова, передавав звуки за поетичними образами, а й виховував власним життєвим прикладом. Не залишався байдужим до долі свого народу, бо й сам був кріпаком і, як ніхто інший, розумів труднощі буття поневоленої людини.
Для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко – порадник і провідник у цьому швидкоплинному світі. І хоча писав два століття назад, проблеми, які він порушував у своїх творах, актуальні і сьогодні.
До Кобзаря вертаються багато поетів сучасності. Адже він писав відверто та щиро, проживав кожне слово своєї поезії, плакав та сміявся.
У моєму житті Тарас Шевченко – це взірець, до якого потрібно прагнути. Адже досягнути його поетичної майстерності не може ніхто. Та й на прикладі життя поета можна показати, хто такий справжній патріот своєї Батьківщини. А «Кобзар» - це статут і закон для всіх українців.
Отже, Тарас Шевченко – це втілення сили духу, мужності, коли кожен українець буде прагнути до висоти його думок і ідей, то буде й щасливою, вільною Україна…