1. Який із віршів належить перу Ліни Костенко?
а) «Як дитиною, бувало»
б) «Теплота родинного інтиму»
в) «Кольорові миші»
2. Поетеса Ліна Костенко народилася 19 березня:
а) 1972;
б) 1930;
в) 1931.
3. Що (кого) було зображено на фотокартці, яку німець Фрідріх щоразу
показував дворовим дітям (оповідання Л. Пономаренко «Гер
переможений»)?
а) двох дівчаток у білих сукенках;
б) жінка в червоному оксамитовому платті;
в) свій будинок у Німеччині.
4. Як ставилися наші люди до полонених німців:
а) вони кидали в них каміння, показуючи свою ненависть до ворогів;
б) місто не сердилося на німців, вдови жаліли їх;
в) люди робили вигляд, що не помічають їх поряд з собою.
5. З якою поезії Василя Симоненка наведена строфа:
«Сьогодні усе для тебе-
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба-
Гляди ж не а) «Ти знаєш, що ти-людина…»;
б) «Лебеді материнства»;
в) «Перехожий».
6. Які рядки поезії В.Симоненка розкривають головну думку вірша
«Лебеді материнства»?
а) «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги»;
б) «За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата»;
в) «Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину».
7. Пригадайте, який із названих віршів Ліни Костенко ви вивчали у 7
класі?
а) «Дощ полив»
б) «Маруся Чурай»
в) «Берестечко»
8. Де народилася поетеса Ліна Костенко?
а) у селі Лисогорах на Чернігівщині;
б) на хуторі Кривенькому на Тернопільщині;
в) у містечку Ржищеві на Київщині.
9. Чому мати (оповідання О. Стороженка «Скарб») не випускала свого
сина взимку з хати?
а) боялася, що він занедужає;
б) він не мав власних чобіт;
в) вважала, що взимку дітям нема чого ходити на вулицю.
10. Закінчіть цитату із твору О. Стороженка «Скарб»:
«Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і
похвалятись, що він Павлуся…»
а) буде бити;
б) віддасть у школу до дяка у друге село;
в) сам буде виховувати.
11. На що перетворився дохлий собака, якого хлопці вкинули Павлові у
вікно?
а) на гарну дівчину;
б) на оздоблене вбрання;
в) на купу грошей.
12. За що Мишка (Б. Лепкий «Мишка») розсердилася на своїх
господарів?
а) за те, що вони не дали молока для хворої дитини;
б) за те, що вони не нагодували голодну жінку;
в) за те, що вони завели в хаті кота.
Тренделєв
Яскравий сатиричний персонаж — повірений Тренделєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. Характери в драматичних творах розкриваються через діалоги чи монологи. Саме думки вголос (через монолог) виявляють хижу сутність цього суспільного типу: «Т р е н д е л є в (сам). Добре діло це повіренничество, єй_богу! Другого такого прибильного не знайдеш… діло Борулі веду протів Красовського, а діло Красовського протів Борулі. Їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того_таки самого, що й діла буде послі рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а колиЯскравий сатиричний персонаж — повірений Тренделєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. Характери в драматичних творах розкриваються через діалоги чи монологи. Саме думки вголос (через монолог) виявляють хижу сутність цього суспільного типу: «Т р е н д е л є в (сам). Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш… діло Борулі веду протів Красовського, а діло Красовського протів Борулі. Їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того_таки самого, що й діла буде послі рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате — вдаришся до секретаря… Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!»
Омелько
дин із найколоритніших образів п’єси — Омелько. За його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично’філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм. Мартин і Омелько представляють два абсолютно протилежні світи: перший — дисгармонійний світ сучасної індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другий — гармонійний світ традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею. Наприкінці твору перед глядачем розкриваються позитивні риси Мартина, він ніби народжується заново на світ, бо нарешті може природно себе поводити, тобто бути собою: «Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала». Ідея п’єси — смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди. Сам І. Карпенко-Карий блискуче грав роль Мартина Борулі в Театрі корифеїв. Завдяки добродушному народному гуморові, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.