1.Укажіть, де народився П.Куліш: а) у Києві; б) у Новгороді-Сіверському на Чернігівщині; в) у Глухові на Сумщині; г) у Воронежі на Сумщині. 2.Яку проблему не порушує у творі «Чорна рада»: а) людина і народна мораль; б) боротьба за владу; в) показ сімейних сварок; г) роль державного діяча в житті суспільства. 3. «Божий чоловік» у творі – це: а) Сомко; б)кобзар; в) Кирило Тур; г) Іванець. 4. Новаторство П.Куліша полягає в тому, що він: а) є автором першої української стилістики; б) створив перший український історичний роман; в) започаткував романтизм; г) уклав перший український тлумачний словник. 5. Що лягло в основу головної сюжетної лінії твору: а) вибори гетьмана; б) кохання Лесі й Петра; в) війна з ляхами; г) історія життя Шрама. 6.Хто з героїв був «мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений»: а) Гвинтовка; б) Тарас Сурмач; в) Михайло Черевань; г) Василь Невольник. 7. Який історичний документ був використаний у сюжеті твору: а) «Літопис Самовидця»; б) «Літопис Грабянки»; в) «Київський літопис»; г) «Галицько- Волинський літопис». 8. Хто з героїв випадає з логічного ряду: а) Павло Тетеря; б) Іванець; в) Петро Шрам; г) Яким Сомко. 9. Шрам залишає домівку і вирушає в дорогу, щоб: а) одружити сина Петра; б)до Сомкові залишитися на посаді гетьмана; в) стати гетьманом; г) зустрітися з бойовим побратимом Череванем. 10. До якої лексичної групи належить виділене слово: «Пика широка, засмалена на сонці»: а) вульгаризми; б) діалектизми; в) архаїзми; г) загальновживані слова. 11. Головна думка твору: а) людині слід жити за «законами серця»; б) збереження культурних пам’яток; в) єднання країни, встановлення миру, суспільної справедливості; г) сім’я – основа суспільства. 12. Кого було обрано гетьманом під час чорної ради: а) Сомка; б) Шрама; в) Васюту; г) Брюховецького.
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Крити́чний реалі́зм — термін, яким в радянському літературознавстві позначався реалізм XIX сторіччя. Прикметник «критичний» був запроваджений Максимом Горьким для «обґрунтування» появи нового стилю — так званого «соціалістичного реалізму», засновником якого вважали самого Горького.
Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.
Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі письменники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.