Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Живучи серед козаків , Іван Підкова видавав себе за брата молдавського господаря Іоана III Воде Хороброго , який очолював національно -визвольний рух і убитого турками. Є версія , що він проїзходіт з роду Баторі , втік до козаків , рятуючись від сімейних інтриг. Коли чутки про це дійшли до молдаван , незадоволених своїм воєводою Петром VI Кривим , вони спорядили в 1577 році посольство до Івану Підкові і просили його зайняти престол.За сприяння загону козацького гетьмана Якова Шаха з 600 козаків , і свого загону , в який входили і молдавани , Підкова вторгся в Молдавію і скинув з престолу Петра Кульгавого . Івана Підкову підтримали народні маси. Наприкінці листопада 1577 він зайняв столицю Молдавії Ясси і проголосив себе господарем .Утриматися в Молдавії Підкові вдалося , однак , не більше двох місяців. Воєвода Петро , зібравши свіже військо , рушив до Ясс , щоб повернути втрачений престол , але був вдруге розбитий Підковою . Тоді Стефан Баторій , король польський , написав своєму братові , трансільванського воєводи Христофору , щоб той надав до Петру хрому.На початку 1578 Іван Підкова , бачачи , що йому не втриматися на престолі , вирішив залишити Молдавію і хотів пробратися до запорозьких козаків ; але брацлавському воєводі вдалося умовити Підкову відправитися до Варшави , щоб виправдатися перед Баторієм . Король , однак , на догоду туркам уклав Підкову під варту і наказав стратити його у Львові на площі Ринок , в червні 1578 .16 червня 1578 його вивели на площу Ринок у Львові . Після оголошення вироку козаку надали останнє слово . « ... Мене привели на смерть , хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого , за що заслужив би такого кінця . Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро та користь своєї батьківщини , і було в мене єдине бажання - бути їй опорою і захистом проти невірних ... » , - звертався Підкова до присутніх. При цьому він просив урядників не страчувати супроводжували його товаришів. Випивши склянку вина , передану вірними побратимами , Підкова попросив їх принести килимок. Ставши на коліна , Іван прочитав молитву і перехрестився . І тільки після цього славному козакові знесли голову.Івана поховали в православній Успенській церкві [ 1]. Однак козаки викрали його тіло , перевезли до Канева й поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою.Страта Івана Підкови й перетворила його на народного героя. Про нього складали численні перекази , думи та пісні . Він став героєм романтичної поеми Тараса Шевченка « Іван Підкова» ( 1839)Було колись - в УкраїніРевілі Гарматій ;Було колись - ЗапорожціВмілі панувати ...До цих рядків поета залишається додати тільки те , що козаки свого часу «панували » не лише на Україні , але , хоч і не дуже вдало , і за її межами.Румунський письменник Михайло Садовяну присвятив повість « Нікоаре Поткоаве » (1952 ) та кількох козацьких балад . Пам'ятники Іванові Підкові встановлено у Львові та Черкасах.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Живучи серед козаків , Іван Підкова видавав себе за брата молдавського господаря Іоана III Воде Хороброго , який очолював національно -визвольний рух і убитого турками. Є версія , що він проїзходіт з роду Баторі , втік до козаків , рятуючись від сімейних інтриг. Коли чутки про це дійшли до молдаван , незадоволених своїм воєводою Петром VI Кривим , вони спорядили в 1577 році посольство до Івану Підкові і просили його зайняти престол.За сприяння загону козацького гетьмана Якова Шаха з 600 козаків , і свого загону , в який входили і молдавани , Підкова вторгся в Молдавію і скинув з престолу Петра Кульгавого . Івана Підкову підтримали народні маси. Наприкінці листопада 1577 він зайняв столицю Молдавії Ясси і проголосив себе господарем .Утриматися в Молдавії Підкові вдалося , однак , не більше двох місяців. Воєвода Петро , зібравши свіже військо , рушив до Ясс , щоб повернути втрачений престол , але був вдруге розбитий Підковою . Тоді Стефан Баторій , король польський , написав своєму братові , трансільванського воєводи Христофору , щоб той надав до Петру хрому.На початку 1578 Іван Підкова , бачачи , що йому не втриматися на престолі , вирішив залишити Молдавію і хотів пробратися до запорозьких козаків ; але брацлавському воєводі вдалося умовити Підкову відправитися до Варшави , щоб виправдатися перед Баторієм . Король , однак , на догоду туркам уклав Підкову під варту і наказав стратити його у Львові на площі Ринок , в червні 1578 .16 червня 1578 його вивели на площу Ринок у Львові . Після оголошення вироку козаку надали останнє слово . « ... Мене привели на смерть , хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого , за що заслужив би такого кінця . Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро та користь своєї батьківщини , і було в мене єдине бажання - бути їй опорою і захистом проти невірних ... » , - звертався Підкова до присутніх. При цьому він просив урядників не страчувати супроводжували його товаришів. Випивши склянку вина , передану вірними побратимами , Підкова попросив їх принести килимок. Ставши на коліна , Іван прочитав молитву і перехрестився . І тільки після цього славному козакові знесли голову.Івана поховали в православній Успенській церкві [ 1]. Однак козаки викрали його тіло , перевезли до Канева й поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою.Страта Івана Підкови й перетворила його на народного героя. Про нього складали численні перекази , думи та пісні . Він став героєм романтичної поеми Тараса Шевченка « Іван Підкова» ( 1839)Було колись - в УкраїніРевілі Гарматій ;Було колись - ЗапорожціВмілі панувати ...До цих рядків поета залишається додати тільки те , що козаки свого часу «панували » не лише на Україні , але , хоч і не дуже вдало , і за її межами.Румунський письменник Михайло Садовяну присвятив повість « Нікоаре Поткоаве » (1952 ) та кількох козацьких балад . Пам'ятники Іванові Підкові встановлено у Львові та Черкасах.