дуже потрібно 10. З яким проханням Захар Беркут звернувся по до до Сонця? Щоб воно:
а) обігріло тухольців своїм теплом;
б) до у страшному бою з монголами;
в) захистило його сина від страти;
г) благословило Максима і Мирославу

11. Тухольці зрушили з місця Сторожа, щоб ним:
а) перегатити воду;
б) закрити вхід до печери;
в) не скористався ворог;
г) щоб врятувати Сторожа

12. Якою була реакція З. Беркута на звістку, що його син перебуває в полоні?
а) Висловив байдужість;
б) був дуже стурбований;
в) намагався не виявляти того, про що хвилювався і переживав;
г) кинувся на порятунок

13. «…Світлою хвилею серед пітьми невільництва» Максима була:
а) коротка зустріч з Мирославою;
б) згадка про рідну Тухольщину;
в) думка про можливість свого звільнення;
г) думка про загибель монголо-татар.

14. Після згоди до татарам Максим, «мов на світ народився, таким легким почув себе», коли:
а) він позбувся тяжких ланцюгів;
б) Тугар Вовк подякував йому за це;
в) через тривалий час побачив сонячне проміння;
г) побачив Мирославу

15. Бурунда Максима називав:
а) рабом;
б) смердом;
в) любим другом;
г) зрадником

16. Якої плати вимагав Максим у Бурунди за зраду?
а) Ніякої;
б) не вбивати тухольців;
в) багато золота;
г) викрасти Мирославу

Одного літнього дня весь час йшов дощ, точніше була злива з вітром, громом та блискавкою. У нас удома вимкнули струм, тож не працювали ані комп’ютер, ані телевізор, навіть музику не можна було слухати, ще й довелося вимкнути мобільний телефон. Я був сам дома, і мені стало сумно, бо я не міг просто поговорити з кимось. Мій настрій зіпсувався вкрай. У кімнаті було темно через дощ, і навіть книжку не можна було читати…

Я підійшов до вікна, за яким лютувала буря. Яким  яскравим стає листя, обмите дощовою водою! А от квіти в саду зовсім не бояться зливи – вони хиляться від вітру, який тріпає їхні красиві бутони, але з радістю п’ють свіжу вологу. Величезні краплі радісно вдаряються об землю, створюючи бульбашки, а вздовж дому вже течуть річки…

Поступово гроза минула, вітер вщух, а дощ усе не закінчувався. Тоді я відкрив кватирку і вслухався в його рівномірний шум. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Той літній дощ поступово вщухав, а я все не міг відірватися від вікна…

Потім увечері вийшло сонце, швидко підсушило асфальт. Дощ змив пил з доріг, напоїв рослини життєдайною вологою, освіжив повітря. Мені сподобалося гати за тим, що відбувається в природі. Я більше не відчував себе самотньо в той день, бо в мене з’явився новий добрий знайомий – літній дощ.

Раніше, коли я чув прислів’я «Що посієш — те й пожнеш», думав, що воно тільки про працю людини. Зробиш щось — і тоді щось матимеш. Але якщо вдуматись у зміст цих слів, то їх можна перенести і на людські взаємини.
Посієш щось лихе, недобре — отож таке й збереш. Це будуть гіркі плоди з твоєї життєвої ниви. Нерідко можна бачити, що до людини, яка комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано ставляться оточуючі.

І навпаки. Коли людина щира, доброзичлива, чемна — то вона зі своєї ниви пожинає взаємність та пошану інших. Добро породжує добро, а зло роз’єднує людей, руйнує їхні душі.
А тому треба всім замислитись, чим же засіяти свою ниву, щоб пожинати добрі плоди.