Заблукавши на випаленій рівнині, що опинилася на шляху до їх нової гасієнди, сім'я Пойндекстерів знайомиться з Морісом Джеральдом, мустангером, що живе недалеко від військового форту Індж, але є уродженцем північної Ірландії. Моріс відразу ж справив враження на всіх членів сім'ї, але на кожного — своє. Гордий Вудлі поставився до свого рятівника з повагою, його син Генрі майже відразу полюбив його братньою любов'ю, сестра молодого плантатора Луїза відразу полюбила мустангера, навіть незважаючи на його скромний соціальний статус.
Племінник старого Пойндекстера, відставний капітан Кассій Колхаун в ту ж мить зненавидів нового героя, почасти через те, що хотів сам одружитися з Луїзою, а почасти через своє боягузтво і зарозумілість.
Незабаром після того, як Пойндекстери влаштувалися в Каса-дель-Корво, плантатор влаштовує великий прийом, присвячений вдалому переїзду і більш близького знайомству з елітою Техаса. На цьому прийомі присутній і Моріс Джеральд, який згодився доставити сім'ї плантатора два десятки диких коней. За ірландським звичаєм, він дарує рідкісну, плямисту лошицю, дочці плантатора, чим ще сильніше розпалює любов в її серці і ненависть в душі її кузена. Тепер той вже твердо вирішує прибрати молодого мустангера зі свого шляху. Побачивши що Луїза ще більше закохалась в Моріса Джеральда, він вирішує піти напитись в барі селища, який утворився біля форту Індж. В барі він зустрічає Моріса Мустангера(так місцеві називали Моріса Джеральда). Вирішивши не стримувати свої емоції він, п'яний, виголошує тост: «Хай живе Америка для американців, і хай згинуть усякі зайди, а надто ірландці!». Після виголошення тосту він нібито ненароком штовхає ірландця, той відповідає йому тим же. Виникла сварка швидко переросла в дуель. Колхаун явно недооцінив свого супротивника, чим і поплатився, залишившись живим лише завдяки великодушності Моріса. Таким чином, перемігши в цій сутичці, мустангер завоював повагу місцевих жителів і офіцерів форту, а також змусив відставного капітана панічно боятися його.
Давай попробуем вспомнить любимые книги детства. Только не Винни-Пуха, Карлсона, Эмиля, Алису, Незнайку, Буратино и прочую классику, а вещи, которые не настолько известны и редко издаются. Классику читали все, но ведь у каждого поколения, наверное, есть еще свои персональные любим .
Первая называлась "Маттиас и его друзья", автора звали Барбру Линдгрен, и в предисловии сообщалось, что это однофамилец Астрид, но тоже хороший писатель. В самой книге ничего особенного не было - всякие детские приключения в каком-то шведском городе, но она очень нравилась, и иллюстрации там были замечательные.
Вторая - сборник Людвика Ежи Керна "Фердинанд Великолепный", там были две повести про этого самого Фердинанда (собаку, которая решила попробовать ходить на задних лапах и которую все тут же начали принимать за импозантного мужчину) и еще одна про про мальчика Пиню, который не хотел есть прописанные ему витамины и засовывал их в хобот фарфорового слоника, а тот взял и вырос.
Наконец, был еще толстенный том, в котором (помимо всего "Карлсона" и "Винни-Пуха") имелись две вещи Эриха Кёстнера - "Мальчик из спичечного коробка" и еще одна повесть про школьника, которому не на что было ехать домой на рождественские каникулы. Сейчас понимаю, что это был такой слезовыжимательный святочный текст, но тогда интереснее всего были разные немецкие реалии: перевернутая система оценок (единица - высший ), марки, которых не хватало герою на билет, да и сам факт, что дети учатся не в соседнем дворе. цы.
Заблукавши на випаленій рівнині, що опинилася на шляху до їх нової гасієнди, сім'я Пойндекстерів знайомиться з Морісом Джеральдом, мустангером, що живе недалеко від військового форту Індж, але є уродженцем північної Ірландії. Моріс відразу ж справив враження на всіх членів сім'ї, але на кожного — своє. Гордий Вудлі поставився до свого рятівника з повагою, його син Генрі майже відразу полюбив його братньою любов'ю, сестра молодого плантатора Луїза відразу полюбила мустангера, навіть незважаючи на його скромний соціальний статус.
Племінник старого Пойндекстера, відставний капітан Кассій Колхаун в ту ж мить зненавидів нового героя, почасти через те, що хотів сам одружитися з Луїзою, а почасти через своє боягузтво і зарозумілість.
Незабаром після того, як Пойндекстери влаштувалися в Каса-дель-Корво, плантатор влаштовує великий прийом, присвячений вдалому переїзду і більш близького знайомству з елітою Техаса. На цьому прийомі присутній і Моріс Джеральд, який згодився доставити сім'ї плантатора два десятки диких коней. За ірландським звичаєм, він дарує рідкісну, плямисту лошицю, дочці плантатора, чим ще сильніше розпалює любов в її серці і ненависть в душі її кузена. Тепер той вже твердо вирішує прибрати молодого мустангера зі свого шляху. Побачивши що Луїза ще більше закохалась в Моріса Джеральда, він вирішує піти напитись в барі селища, який утворився біля форту Індж. В барі він зустрічає Моріса Мустангера(так місцеві називали Моріса Джеральда). Вирішивши не стримувати свої емоції він, п'яний, виголошує тост: «Хай живе Америка для американців, і хай згинуть усякі зайди, а надто ірландці!». Після виголошення тосту він нібито ненароком штовхає ірландця, той відповідає йому тим же. Виникла сварка швидко переросла в дуель. Колхаун явно недооцінив свого супротивника, чим і поплатився, залишившись живим лише завдяки великодушності Моріса. Таким чином, перемігши в цій сутичці, мустангер завоював повагу місцевих жителів і офіцерів форту, а також змусив відставного капітана панічно боятися його.
Объяснение:
Давай попробуем вспомнить любимые книги детства. Только не Винни-Пуха, Карлсона, Эмиля, Алису, Незнайку, Буратино и прочую классику, а вещи, которые не настолько известны и редко издаются. Классику читали все, но ведь у каждого поколения, наверное, есть еще свои персональные любим .
Первая называлась "Маттиас и его друзья", автора звали Барбру Линдгрен, и в предисловии сообщалось, что это однофамилец Астрид, но тоже хороший писатель. В самой книге ничего особенного не было - всякие детские приключения в каком-то шведском городе, но она очень нравилась, и иллюстрации там были замечательные.
Вторая - сборник Людвика Ежи Керна "Фердинанд Великолепный", там были две повести про этого самого Фердинанда (собаку, которая решила попробовать ходить на задних лапах и которую все тут же начали принимать за импозантного мужчину) и еще одна про про мальчика Пиню, который не хотел есть прописанные ему витамины и засовывал их в хобот фарфорового слоника, а тот взял и вырос.
Наконец, был еще толстенный том, в котором (помимо всего "Карлсона" и "Винни-Пуха") имелись две вещи Эриха Кёстнера - "Мальчик из спичечного коробка" и еще одна повесть про школьника, которому не на что было ехать домой на рождественские каникулы. Сейчас понимаю, что это был такой слезовыжимательный святочный текст, но тогда интереснее всего были разные немецкие реалии: перевернутая система оценок (единица - высший ), марки, которых не хватало герою на билет, да и сам факт, что дети учатся не в соседнем дворе. цы.