Установите соответствие между художественным тропом (1-5) и его примером (А-Е). Параллелизм

Метафора

Риторическое обращение

Эпитет

Антитеза

Плыли белокурые облака в вышине.

Стали тихими наши дворы,

Наши мальчики головы подняли…

На пороге едва помаячили

и ушли, за солдатом – солдат…

…да зеленые крылья погон…

…вместо свадеб – разлуки и дым!

Вы наплюйте на сплетников, девочки.

А Б В Г Д Е
1
2
3
4
5

Григір Тютюник – один з тих письменників, який дійсно може зачепити читача «за живе». Ця людина з нелегкою долею, насправді є неперевершеним майстром символів і образів.У своїй новелі «ТЗЗП» автор розповідає про кохання. Про любов таку, яка вона є насправді – без улесливих приємних слів, без чудових епітетів і метафор, без щасливого кінця. . У творі йдеться мова про почуття Марфи Яркової – вже заміжньої жінки, до Михайла – свого сусіда. А він в свою чергу має власну сімю – дружину Софію і сина. Особливим і вражаючим здається те, що кожен з цього любовного трикутника знає про нелегку ситуацію, яка склалася. Проте жоден з них не переступає народної моралі.Софія як вірна дружина повністю довіряє своєму чоловікові. До того ж вона не ставиться до Марфи як до суперниці, а навпаки співчуває їй. Бо точно знає, що Михайло – людина розсудлива і принципова, тому нізащо не переступить християнські устої.Михайло є втіленням справжнього чоловіка, голови сімї. Тому він чітко усвідомлює, що ніколи не зможе зрадити і покинути власну родину. До того ж чоловік дуже мудро робить, коли не звертає уваги на Марфині нещасні почуття. Адже зайвий раз не завдає болю жінці, що страждає.А Марфа.. особисто мені її дуже жаль. Адже нерозділене кохання – тяжка ноша, яку їй довелося пронести мало через не все життя.
Дещо хочеться сказати про незвичайний духовний зв'язок останніх двох. Коли Михайла  під час сталінських репресій відправили до сибірського концтабору йому здавалося, що десь поряд блукає Марфина неспокійна душа.  А та, в свою чергу, могла безпомилково розпізнати в який день чекати листа з «Сибіру неісходи__».
Що і як повязувало цих двох людей – достеменно невідомо. Але після прочитання мене дійсно мучило те питання, яке оповідач ставить вкінці твору : чому так відчуваючи один одного вони не разом? Мабуть, логічним поясненням є ті обставини, які не дозволили героям бути разом – вік, наявність сімей.. та все ж мені хочеться схилити голову перед Михайлом. Людиною, яка не забула про моральні принципи і залишилась вірною своїй родині. На мою думку, це найважливіше у стосунках. Проте, не кожен з нас зможе бути таким же твердим у своїх переконаннях, на жаль.

Я.Колас сутыкае свайго героя з рознымi людзьмi, ставiць у розныя сiтуацыi, раскрываючы яго характар, духоуны свет, маральную высакароднасць.

Ужо на першых старонках трылогii чытаем пра спрэчку Лабановiча з хатовiцкiм папом Кiрылам аб тым, як трэба глядзець на мужыка. На думку папа, мужык з'яуяецца нiзшай iстотай, якая сама вiнавата у сваiм цяжкiм жыццi. Андрэй Лабановiч катэгарычна не згаджаецца з гэтым. Для яго мужык – гэта чалавек працы. У сваёй цёмнасцi, забiтасцi i адсталасцi народ не вiнаваты. Такiм яго зрабiу несправядлiвы царскi рэжым. I таму Лабановiч горача бярэцца за пашырэнне асветы не толькi сярод дзяцей, але i дарослых. Сцiплы, сумленны i патрабавальны да сябе, Лабановiч надзвычай прынцыповы у адносiнах да панямонскiх iнтэлiгентау, якiя здрадзiлi сваёй справе, сталi духоуна беднымi, загразлi у цiне мяшчанства, абывачельшчыны, карцёжных гульняу, п'яняк.

Бачачы амаральнасць панямонскай iнтэлiгенцыi, несправядлiвасць улад у адносiнах да сялян, Лабановiч часта задумвауся над складанымi праблемамi жыцця, ставiу перад сабой спрадвечныя фiласоускiя пытаннi: “Што такое жыццё? У чым сэнс чалавечага жыцця? У чым прызнанне асобы як грамадскай адзiнкi?” Пасля знаёмства з нелегальнай лiтаратурай, гутарак з Вольгай Андросавай i Галубовiчам усе падзеi сталi уяуляцца Лабановiчу у новым святле. Герой адчуу вялiкую радасць, што спазнау тую прауду, якой жыу народ i за якую гiнулi у астрогах i на катаргах лепшыя яго сыны. Ён выходзiць на шлях актыунай рэвалюцыйнай барацьбы, паступова наблiжаецца да сваёй мэты — "намацаць галiнамi сонца".

Адданы справе, сумленны, Лабановiч гатовы пайсцi на самаахвярнасць дзеля справы, за якую змагаецца народ. Самаахвярнасць — таксама важная рыса характару, па якой можна меркаваць аб маральных якасцях Лабановiча.

Лабановiч — чалавек вялiкага iнтэлекту, здольны радавацца i хвалявацца, адчуваць хараство роднай прыроды. Любоу да прыроды — адна з самых адметных рыс у яго характары. Лабановiч, як i працоуны чалавек, куды глыбей успрымае хараство прыроды, чым розныя прадстаунiкi мясцовых улад i iх прыслужнiкi, якiя на прыроду глядзяць, як на сродак узбагачэння.

Складаны шлях прайшоу герой трылогii Я.Коласа. Часамi ён памыляуся, але нiколi не iшоу на кампрамiс са сваiм сумленнем. Лабановiч быу мужным i непахiсным у час суровых выпрабаванняу, з якiх ён выйшау з адзiнай думкай: "Чалавек павiнен жыць для дабра, ён павiнен быць карысным людзям".

Цяжкай была доля народнага настаунiка у дарэвал. час. Я.Колас ведау гэта са свайго вопыту. Не усе настаунiкi маглi вынесцi гэтыя цяжкiе выпрабаваннi лесу. Некаторыя з iх цалавалi папоускiя рукi, кланялiся станавому прыставу. Такiм чынам яны куплялi адносны спакой i бестурботнае iснаванне. Але за гэта яны плацiлi вялiкую цану — страту чалавечай годнасцi. Лепшыя, найбольш перадавыя выбiралi сабе iншы шлях. Быу ен цяжкi, але быу ен слауны. На яго з самага пачатку працы у школе уступiу Андрэй Лаба новiч.