Жил-был мальчик, ему было 9 лет. И этот мальчик мечтал попасть в будущее, узнать какие там технологии. Но как и все мальчишки он проказничал. То вазу разобьет, то кнопку учительнице подложит. Часто лазал в чужие сады за яблоками. И вот однажды его маме позвонил телефон. — Алло? Кто говорит? — Здравствуйте Тамара Викторовна! Мы тут такое обнаружили, такое! — Хорошо, я сейчас приеду! — сказала мама мальчика и положила трубку. Дело в том, что его мама работала ученым, и постоянно изобретала какие-то штуки, вот мальчик и подумал что это они машину времени изобрели. Тогда мальчик вскочил, увидив что мама одевается. Подбежал к шкафу, схватил свою куртку, оторвав карман и побежал к маме. — Мама, Мама! А можно мне с тобой, посмотреть изобретение!? — Зачем? Изобретение как изобретение... Ничего необычного... — Ну мо-о-ожно? — Ладно, пошли. Мальчик одел полу порванную кепку и они вышли из дома. Странно было на них смотреть - красиво одетая мама и небрежно одетый сын. Когда они пришли, мальчик затаил дыхание - сейчас он увидит машину времени! Мама зашла в большой кабинет и следом влетел ее сын, перевернув две колбы. — Вот, смотрите. — сказал один из ученых — Это микрофон который может записывать музыку и играть ее много раз! К тому же он беспроводной, работает на батарейках. — пояснил второй ученый — Здорово! - Удивилась мама. Но тут их перебил мальчик: — А где же машина времени?! — Какая машина времени? — С недоумением спросил первый ученый — Простите, моего сына. Мы сейчас! Отведя его в сторону мама спросила: — Какая машина? — Машина времени, с ее можно попасть в будущее. — А ты знаешь, чтобы попасть в будущее, нужно хорошо вести себя в Посмотри сколько плохих дел ты за сегодня сделал! Так ты никогда не попадешь в будущее! — Прости, мама! Я больше не буду я буду делать добрые дела! И он сказал правду, каждый день не обходился без добрых дел. Если не нравится, можешь немного изменить что-нибудь.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.