Сравни тексты «Чудесная лодка» и «Мы хотим, чтоб птицы пели». Прозаический текст Поэтический текст Название Особенности Жанр Художественный или научно-познавательный
повесть «детство» — это автобиографическое произведение м. горького, главный герой которой — алеша пешков. после того как у мальчика умер отец, он стал жить с дедом и бабушкой. в доме деда царила мрачная атмосфера, в которой и формировался характер алеши. хотя нужно сказать, что она почти не повлияла на мировоззрение этого героя. с первых дней в доме деда алеша замечал, что его родственники угрюмые, жадные, самолюбивые. мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. также алеше не понравились его дядья. в доме деда жил слепой мастер григорий, он был уже старый. часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. они шутки ради могли обидеть мастера и спокойно смотреть, как он, превозмогая боль, смирялся с этим. алеша был не таким. он понимал григория, жалел его и никогда не участвовал в этих «свинцовых мерзостях», он не принимал таких шуток. мальчик иногда говорил с мастером, хотя тот был не разговорчив. алеша редко выходил на улицу, потому что встречал там , которые только и говорили о драках в его доме и всегда находили повод посмеяться над мальчиком, из-за чего он всегда с ними дрался. а в следующий раз его уже не пускали за ворота. до того как алеша стал жить в доме деда, он никогда не видел, чтобы детей били. но здесь сам мальчик стал относиться к числу тех, кого за любую провинность били. дед наказывал таким способом всех детей в доме. поначалу мальчик сопротивлялся, пытался доказывать деду, что тот не прав, но вскоре смирился и с этим. после таких наказаний он несколько раз болел. обижало алешу также и то, что дед бил бабушку, когда считал, что та лезет не в свое дело. он не раз говорил своему деду об этом, но тот злился еще больше. среди родных у алеши остался только один близкий ему и любимый человек — это бабушка. после смерти отца она заняла в душе алеши его место, а когда уехала мать, она одна давала мальчику ту любовь и ласку, которую в детстве он не получал от отца и матери. бабушка всегда рассказывала мальчику разные , сказки и стихи, она давала ему хорошие советы, к которым тот всегда прислушивался. алеша был добрым мальчиком. он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних. мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой злой. за время жизни с дедом и бабушкой алеша повстречал только несколько по-настоящему добрых, открытых людей. те, к кому он был больше всех привязан, — это цыганок и хорошее дело. этих двух людей он вспоминал часто. в представлении мальчика цыганок был сказочным героем, а хорошее дело всегда давал ценные советы, которые впоследствии алеше. он подолгу общался с ним. иной раз они просто сидели и молчали, думая о чем-то своем. хотя хорошее дело никто не любил и алеше запрещали встречи с ним, их дружба продолжалась, а мальчик даже и не думал прерывать ее. ведь алеша спокойно мог все рассказать ему, поделиться своими тайнами, чувствами, зная, что его всегда поймут. таким образом, этот старый человек в какой-то мере научил его жить и понимать других людей. мне понравился этот мальчик, потому что у него доброе и чуткое сердце, потому что он выделяется из толпы мрачных, нежизнерадостных людей. алеша понимает, что значит любить, сочувствовать ближнему и несчастному, что встретишь не часто. но самое главное, что среди того большинства злых, жадных, самолюбивых людей он отыскал добрых и отзывчивых, что среди зла, которое царило повсюду, этот мальчик смог найти добро.я тебя уверяю это сочинение получит 5 потому что я тоже написала это и получила 5
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.