Знання декількох мов, крім своєї рідної, вважаю за необхідне. І чим більше людина знає мов, тим більше в неї можливостей. Деякі люди вивчають мови тому, що їм потрібно це для роботи, інші подорожують за кордоном. Усі, хто знають багато іноземних мов, можуть розмовляти з людьми з інших країн, читати твори закордонних авторів, що робить ширшим світогляд.
У наші дні іноземні мови відіграють велику роль: ми живемо в такий час, коли дедалі ширше розвиваються зв'язки з різними країнами і народами.
З усіх світових мов я виділяю англійську. Вона стала найважливішою мовою світу, мовою політичних, наукових і торговельних відносин. Це мова комп'ютерних технологій. Багато наукової літератури написано англійською мовою. Кожному кваліфікованому фахівцю потрібно знати цю мову.
Вивчення іноземних мов — нелегка справа. Це тривалий процес, який вимагає багато часу і зусиль.
Але я хочу сказати ще й про інше.
Чи треба знати мову того середовища, у якому ти живеш? Чи потрібна росіянину українська мова, якщо він живе в Україні (і зовсім не тому, що українська мова — державна), українцю і росіянину, що живуть, скажімо, в Узбекистані, Латвії або Молдови, узбецька, латиська або молдавська? Я вважаю: безумовно, неодмінно.
Це й повага до народу, поруч з яким живеш, і просто життєва необхідність. Усяка мова цікава. Знання декількох мов дає можливість краще зрозуміти себе і навколишній світ.
Героиня рассказа А. И. Куприна «Куст сирени» молодая женщина, Вера Алмазова, жена офицера, учащегося в Академии генерального штаба.
Они небогаты, и Вере приходится прикладывать все усилия, чтобы вести домашнее хозяйство. «Она отказывала себе во всем необходимом» , создавая нужный для напряженно работающего мужа комфорт. Она должна всячески поддерживать мужа ему выдержать экзамены в Академию. Не будь ее, он «махнул бы на все рукою» , не находя в себе достаточно энергии.
Вера разделяла с ним все его проблемы и «приучилась встречать каждую неудачу с ясным, почти веселым лицом» . Она была для мужа «переписчицей, чертежницей, чтицей, репетиторшей и памятной книжкой» . Ее муж легко падает духом, раздражается, выплескивает на Веру все свои обиды. Но она находит в себе терпение не обижаться, а утешать его и находить выход из положения.
Знання декількох мов, крім своєї рідної, вважаю за необхідне. І чим більше людина знає мов, тим більше в неї можливостей. Деякі люди вивчають мови тому, що їм потрібно це для роботи, інші подорожують за кордоном. Усі, хто знають багато іноземних мов, можуть розмовляти з людьми з інших країн, читати твори закордонних авторів, що робить ширшим світогляд.
У наші дні іноземні мови відіграють велику роль: ми живемо в такий час, коли дедалі ширше розвиваються зв'язки з різними країнами і народами.
З усіх світових мов я виділяю англійську. Вона стала найважливішою мовою світу, мовою політичних, наукових і торговельних відносин. Це мова комп'ютерних технологій. Багато наукової літератури написано англійською мовою. Кожному кваліфікованому фахівцю потрібно знати цю мову.
Вивчення іноземних мов — нелегка справа. Це тривалий процес, який вимагає багато часу і зусиль.
Але я хочу сказати ще й про інше.
Чи треба знати мову того середовища, у якому ти живеш? Чи потрібна росіянину українська мова, якщо він живе в Україні (і зовсім не тому, що українська мова — державна), українцю і росіянину, що живуть, скажімо, в Узбекистані, Латвії або Молдови, узбецька, латиська або молдавська? Я вважаю: безумовно, неодмінно.
Це й повага до народу, поруч з яким живеш, і просто життєва необхідність. Усяка мова цікава. Знання декількох мов дає можливість краще зрозуміти себе і навколишній світ.
Объяснение:
Героиня рассказа А. И. Куприна «Куст сирени» молодая женщина, Вера Алмазова, жена офицера, учащегося в Академии генерального штаба.
Они небогаты, и Вере приходится прикладывать все усилия, чтобы вести домашнее хозяйство. «Она отказывала себе во всем необходимом» , создавая нужный для напряженно работающего мужа комфорт. Она должна всячески поддерживать мужа ему выдержать экзамены в Академию. Не будь ее, он «махнул бы на все рукою» , не находя в себе достаточно энергии.
Вера разделяла с ним все его проблемы и «приучилась встречать каждую неудачу с ясным, почти веселым лицом» . Она была для мужа «переписчицей, чертежницей, чтицей, репетиторшей и памятной книжкой» . Ее муж легко падает духом, раздражается, выплескивает на Веру все свои обиды. Но она находит в себе терпение не обижаться, а утешать его и находить выход из положения.