Согласны ли вы с утверждением А. Пуанкаре: «Основные положения геометрии Евклида суть не что иное, как соглашения; было бы настолько же неразумно доискиваться, истинны они или ложны, как задавать во истинна или ложна метрическая система. Эти соглашения только удобны»?
Как называется такая концепция истины?
Общее-у обеих нет родителей. В конце королева становится такой же доброй, как и падчерица.
Различия-падчерица-бедная, ее жалко, мачеха с сестрами ее ненавидят, заставляют делать всю работу. В то время как королева-жестокая и капризная. Заставляет делать всех все, что "ее правая нога захочет"
Мачеха и ее дочка выступают в пьесе носителями зла, бесчеловечности. Жадность, стремление поживиться за чужой счет, лицемерие, подлость - эти их качества и делает поэт предметом сатирического изображения. Он сознательно гиперболизирует эти черты характера, доводит до абсурда, вызывая тем самым у юного зрителя отвращение к этим героям, желание бороться со всем, что принижает человека. В том же сатирическом ключе драматург дает и образы королевы и ее придворных. Какой-то безжизненностью веет от наставника королевы, который при всей своей «учености» далек от жизни, от понимания людей, все многообразие окружающего он сводит к нескольким латинским названиям.
Українська драматургія того часу була під владою літературних штампів. Популярними були псевдокомічні п'єси "з народного життя" або історичні драми.
І. Карпенко-Карий зміг збагатити літературу видатними п'єсами, в яких відобразив сучасний стан народу, сучасні типи та характери.
Одним із таких творів стала п'єса "Сто тисяч". Драматурга боляче вражало переродження здорового національного селянського характеру під впливом глитайства, любові до грошей, жаги до накопичення. Герой "Ста тисяч" — Герасим Калитка. Карпенко-Карий використовує прізвище, що вже характеризує героя: калитка — це кошель для грошей. Справді, для Герасима гроші — це найдорожче, але як справжній селянин він не цінить їх як вони є. Він скупає землю, бо це для нього істинне багатство. На початку комедії бачимо Герасима Калитку володарем "кругленького шматочка" у двісті десятин землі. Але мрії його сягають далі: скупити всю землю навкруги, щоб ішов день — Калитчина земля, ішов два — Калитчина... Як він собі уявляє це щастя, в нього "диханіє спирає".
Щоб мати гроші на купівлю землі, Герасим Калитка готовий на все. І наймити, і рідні працюють у нього як заведені, а йому все здається, що вони тільки "губами плямкають". Одружуючи сина, він понад усе вишукує невістку з грішми, використовуючи дітей як товар. А дочку видає заміж, не даючи обіцяного посагу. Як буде жити дитина — неважливо, тим більше не хвилюють Герасима зуби, втрачені під час бійки, яку вчинили розлючені свати. Втратив зуби — зате гроші цілі.
Комізм нарастає. Хитрий, працьовитий, спритний мужик скуповує землю збіднілих шляхетних власників, які "погоріли" на своїх бажаннях. Але йому все замало. Якби одразу ж — і сто тисяч! І тут закономірно з'являється шахрай Невідомий. Жадібна та нерозумна людина — краща здобич для нього. Він пропонує протизаконну аферу — купівлю фальшивих грошей. Герасимові запаморочилося в голові — ось воно багатство, без боротьби та праці. Спочатку він виходить переможцем, обдуривши Невідомого на дві тисячі. Але той має добрий досвід, і Калитка замість ста тисяч отримує різаний папір.
Тут, як часто у Карпенка-Карого, п'єса переростає в трагікомедію. Вражений утратою грошей, а внаслідок цього — утратою землі, яку він прагне купити, Калитка пробує повіситись. Життя людини знов має менший сенс, ніж гроші. Врятований Калитка ридає не над тим, що ледве не згубив душу, а над тим, що "пропала земля Смоквинова!".
Страшними словами закінчує Карпенко-Карий п'єсу "Сто тисяч". Головний герой кричить: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Це смішно й боляче, бо людина втратила не кохання, не здоров'я, не рідних, не батьківщину... Усе, що завжди було й буде найважливішим у житті. Драматург сміється. Але сміх то невеселий, бо якийсь інший Герасим Калитка може стратити без жалю не своє, а чуже життя, щоб отримати свої сто тисяч.