Письменник досягає цього різними художніми знахідками. так, в усмішці «ох, і лікували нас він, змальовуючи бабу палажку, яка «значно професоріша від самого професора», її методи лікування, виділяє композиційно в окремі частини медичну спеціалізацію жінки, що стоїть на варті охорони здоров’я сільського населення: хірургічні хвороби, хвороби на очах, зубний біль, жіночі хвороби. усмішка «газета – дуже велике діло» має іншу особливість. вона починається такими рядками: «я тут не натякатиму про те, що таке газета. усі знають, шо це діло дуже велике й дуже поважне. недарма ж її (газету) звуть шостою державою. я тільки розкажу, як треба користуватись газетою, щоб вона справді йшла до діла…» такий серйозний початок усмішки контрастує з подальшою оповіддю, власне, це доведення думки від протилежного. йдеться про сільського трудівника, отож, корисність газети в його господарст стверджується детально, послідовно і теж за певними рубриками (як і у творі «ох, і лікували нас…»), наприклад: жнива, молочарство, пасічництво.. але найпотрібніша газета в справі виховання дітей. цим власним відкриттям гуморист щиро ділиться з читачем: «…дітей одною’ газетою не виховаєш, треба збирати всі газети і підшивати одну до другої, як зшиток. і от як не слухає ванько, берете той зшиток та його по голові: - не слухаєш, сукин ти сину! а для чого я газету передплачую? ! іта р-р-раз! р-р-раз! і дитина після того як свята: і батька поважає, і до школи ходить, і богу молиться…» проте у своєму щоденникові остап вишня занотовує: «все життя гумористом! господи! збожеволіти можна від суму! » чи не парадоксальні ці твердження? ні, бо автор вишнівських усмішок підмітив саму природу сміху, гумору, що часто виростає з контрасту, зокрема веселого і сумного. така й іворча натура гумориста: пильно підмічати в житті всі негаразди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім шукати дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо покепкувати над ними. завдання це нелегке: як же треба любити людину, щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я! сам остап вишня щиро зізнається: «умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! у моєму сміхові завжди бачив народ…» найвищий гонорар для гумориста – веселий блиск в очах народу. у щоденнику «думи мої, думи…» письменник міркує, що ж є основою праці літератора, і переконливо стверджує: талант і чесність. чесність – значить правдивість, неможливість спекулятивних тем, оцінок, творчості за вказівкою зверху («чево ізволіте? ямб? на скільки порцій? ! » – кредо прикажчика в літературі).
1 Сын Андрея Дубровского - Владимир Дубровский, воспитывался в Петербурге, в кадетском корпусе и выпущен был корнетом ( младший офицерский чин в кавалерии ) в гвардию. Отец не жалел денег для сына, и он получал гораздо больше, чем должен был.
2-
3 Дубровский жил в селе Кистеневка
4 Рано потерял мать и почти не знал отца. ... По дороге в Кистенёвку Дубровский узнал от кучера о ссоре его отца с Троекуровым, о суде, в котором выиграл последний и о болезни отца, о которой в нескольких строчках упоминала няня Владимира. Когда молодой Дубровский приехал, он застал отца в тяжёлом состоянии.
5 12 лет не видал он своей родины. Березки, которые при нем только что были посажены около забора, выросли и стали теперь высокими ветвистыми деревьями.
6-
7-
8 Если мне не изменяет память, то у богатого и знатного барина Кирилы Петровича Троекурова была законная дочь, которую звали Машей или Марьей Кириловной, и внебрачный сын по имени Саша - обо всём этом можно узнать, прочитав произведение А.С. Пушкина Дубровский.
9 На дворе у Кирила Петровича воспитывались обыкновенно несколько медвежат и составляли одну из главных забав покровского помещика. В первой своей молодости медвежата приводимы были ежедневно в гостиную, где Кирила Петрович по целым часам возился с ними, стравливая их с кошками и щенятами
10 Француза зовут месье (или мосье) Бопре, но от учителя у него только название, ведь он не имеет педагогического образования и учить особо не стремится.
1 Сын Андрея Дубровского - Владимир Дубровский, воспитывался в Петербурге, в кадетском корпусе и выпущен был корнетом ( младший офицерский чин в кавалерии ) в гвардию. Отец не жалел денег для сына, и он получал гораздо больше, чем должен был.
2-
3 Дубровский жил в селе Кистеневка
4 Рано потерял мать и почти не знал отца. ... По дороге в Кистенёвку Дубровский узнал от кучера о ссоре его отца с Троекуровым, о суде, в котором выиграл последний и о болезни отца, о которой в нескольких строчках упоминала няня Владимира. Когда молодой Дубровский приехал, он застал отца в тяжёлом состоянии.
5 12 лет не видал он своей родины. Березки, которые при нем только что были посажены около забора, выросли и стали теперь высокими ветвистыми деревьями.
6-
7-
8 Если мне не изменяет память, то у богатого и знатного барина Кирилы Петровича Троекурова была законная дочь, которую звали Машей или Марьей Кириловной, и внебрачный сын по имени Саша - обо всём этом можно узнать, прочитав произведение А.С. Пушкина Дубровский.
9 На дворе у Кирила Петровича воспитывались обыкновенно несколько медвежат и составляли одну из главных забав покровского помещика. В первой своей молодости медвежата приводимы были ежедневно в гостиную, где Кирила Петрович по целым часам возился с ними, стравливая их с кошками и щенятами
10 Француза зовут месье (или мосье) Бопре, но от учителя у него только название, ведь он не имеет педагогического образования и учить особо не стремится.
11-