У п’єсі «Міщанин-шляхтич» Мольєр яскраво показав суспільне життя ФранціїXVII століття. Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: здоров’я, сім’ю, гроші. Та йому заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає маніакальною ідеєю, що завдає чимало клопоту родині героя, але подобається цілій купі шарлатанів, які годуються біля нього та потішаються з нього: перукарі, шевці, самозванці-»вчителі» етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду. Сама по собі ситуація досить сумна. Мольєр же, як справжній майстер створення комічного, навіть через століття змушує нас сміятися і над героями, і над ситуацією, яка склалася.
Комізм комедії «Міщанин-шляхтич» — у невідповідності реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонами, розкриває найтиповіші характери. Талант Мольєра полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей. «Міщанин-шляхтич» — яскравий взірець «високої комедії». За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Поведінка Журдена, Доранта зумовлена їхнім становищем у суспільстві. Ця комедія — найзліша сатира Мольєра на буржуазію, яка наслідує дворянство.
У ній він не шкодує барв для висміювання багатого буржуа Журдена, який щосили прагне дворянства. Комедія ситуацій — жанровий різновид комедії, побудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи непередбачуваному збігові обставин.
Комедія характерів — жанровий різновид комедії, побудований на показі рис характеру, що викликають сміх. Авторська позиція проявляється в сатиричному зображенні людських вад. Насмішка, від м’якої і щирої до відверто злої, стає провідним художнім засобом твору Мольєра. Хоча, наслідуючи традиції класицизму, автор надмірно загострює ту чи ту рису характеру героя, його художнє узагальнення зробило образи типовими, пов’язаними зі своїм часом і наступними поколіннями.
Если над этим подумать,то можно ответить на во В произведениях В. В. Маяковского мы действительно находим развёрнутые метафоры и неологизмы. Неологизмы – вновь образованные слова. С этих выразительных средств Маяковский достигает сильного эффекта, выбивая читателей и слушателей из привычного ассоциативного ряда. Новые рифмы и ритмы понадобились Маяковскому для наибольшего выразительного эффекта. Поэт пытался отобразить стремительно изменяющуюся жизнь, которая уже не вписывалась в привычные схемы и образы. Он считал, что использование обыкновенных художественных средств обеднит описание и недостаточно подчеркнёт новизну нарождающейся жизни.
Стихотворение «Бруклинский мост» наполнен, казалось бы, пафосом. Начало стихотворения можно воспринять, как юмор:
Издай, Кулидж,
радостный клич!
На хорошее
и мне не жалко слов.
Это обращение к президенту США Джону Калвину Кулиджу-младшему, во время правления которого Маяковский оказался в Америке, оно звучит довольно панибратски и снисходительно, как бы уже пожурив за плохое, герой намерен теперь похвалить за хорошее и даже представляет, как от похвалы покраснеет президент, будто советский красный флаг, хоть он и из «разъюнайтед стетс
оф
Америка», т. е. из США. Маяковский пользуется для создания сложных глаголов приставкой раз-: Маяковский присоединяет усилительную приставку раз- и к прилагательным, превращая их в гиперболические эпитеты. Маяковский-максималист, не устающий воспевать величие человека, отдает должное плоду технического прогресса, рядом с которым чувствуешь себя маленьким и слабым: «вхожу, смиренный, на Бру? клинский мост»; но, в то же время, причастным к великому: «влезаю, гордый, на Бруклинский мост».
Дальше в свойственной Маяковскому манере появляется целый каскад сравнений, раскрывающих состояние того, кто видит это грандиозное сооружение. Герой сравнивается то «помешавшимся верующим», который так же смиренно вступает на Бруклинский мост, то с победителем, «пьяным славой», ведь герой ощущает себя таким же гордым, «влезая на Бруклинский мост», то с влюбленным художником, который «вонзает глаз свой, влюблен и остр», но не в «мадонну музея», а в Бруклинский мост.
...в вечерней сереющей мерещи...- Мерещь (неологизм) - вечерний сумрак, в котором очертания предметов становятся фантастическими.
Відповідь:
Пояснення:
У п’єсі «Міщанин-шляхтич» Мольєр яскраво показав суспільне життя ФранціїXVII століття. Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: здоров’я, сім’ю, гроші. Та йому заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає маніакальною ідеєю, що завдає чимало клопоту родині героя, але подобається цілій купі шарлатанів, які годуються біля нього та потішаються з нього: перукарі, шевці, самозванці-»вчителі» етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду. Сама по собі ситуація досить сумна. Мольєр же, як справжній майстер створення комічного, навіть через століття змушує нас сміятися і над героями, і над ситуацією, яка склалася.
Комізм комедії «Міщанин-шляхтич» — у невідповідності реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонами, розкриває найтиповіші характери. Талант Мольєра полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей. «Міщанин-шляхтич» — яскравий взірець «високої комедії». За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Поведінка Журдена, Доранта зумовлена їхнім становищем у суспільстві. Ця комедія — найзліша сатира Мольєра на буржуазію, яка наслідує дворянство.
У ній він не шкодує барв для висміювання багатого буржуа Журдена, який щосили прагне дворянства. Комедія ситуацій — жанровий різновид комедії, побудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи непередбачуваному збігові обставин.
Комедія характерів — жанровий різновид комедії, побудований на показі рис характеру, що викликають сміх. Авторська позиція проявляється в сатиричному зображенні людських вад. Насмішка, від м’якої і щирої до відверто злої, стає провідним художнім засобом твору Мольєра. Хоча, наслідуючи традиції класицизму, автор надмірно загострює ту чи ту рису характеру героя, його художнє узагальнення зробило образи типовими, пов’язаними зі своїм часом і наступними поколіннями.
Если над этим подумать,то можно ответить на во В произведениях В. В. Маяковского мы действительно находим развёрнутые метафоры и неологизмы. Неологизмы – вновь образованные слова. С этих выразительных средств Маяковский достигает сильного эффекта, выбивая читателей и слушателей из привычного ассоциативного ряда. Новые рифмы и ритмы понадобились Маяковскому для наибольшего выразительного эффекта. Поэт пытался отобразить стремительно изменяющуюся жизнь, которая уже не вписывалась в привычные схемы и образы. Он считал, что использование обыкновенных художественных средств обеднит описание и недостаточно подчеркнёт новизну нарождающейся жизни.
Стихотворение «Бруклинский мост» наполнен, казалось бы, пафосом. Начало стихотворения можно воспринять, как юмор:
Издай, Кулидж,
радостный клич!
На хорошее
и мне не жалко слов.
Это обращение к президенту США Джону Калвину Кулиджу-младшему, во время правления которого Маяковский оказался в Америке, оно звучит довольно панибратски и снисходительно, как бы уже пожурив за плохое, герой намерен теперь похвалить за хорошее и даже представляет, как от похвалы покраснеет президент, будто советский красный флаг, хоть он и из «разъюнайтед стетс
оф
Америка», т. е. из США. Маяковский пользуется для создания сложных глаголов приставкой раз-: Маяковский присоединяет усилительную приставку раз- и к прилагательным, превращая их в гиперболические эпитеты. Маяковский-максималист, не устающий воспевать величие человека, отдает должное плоду технического прогресса, рядом с которым чувствуешь себя маленьким и слабым: «вхожу, смиренный, на Бру? клинский мост»; но, в то же время, причастным к великому: «влезаю, гордый, на Бруклинский мост».
Дальше в свойственной Маяковскому манере появляется целый каскад сравнений, раскрывающих состояние того, кто видит это грандиозное сооружение. Герой сравнивается то «помешавшимся верующим», который так же смиренно вступает на Бруклинский мост, то с победителем, «пьяным славой», ведь герой ощущает себя таким же гордым, «влезая на Бруклинский мост», то с влюбленным художником, который «вонзает глаз свой, влюблен и остр», но не в «мадонну музея», а в Бруклинский мост.
...в вечерней сереющей мерещи...- Мерещь (неологизм) - вечерний сумрак, в котором очертания предметов становятся фантастическими.