Роман Ф. М. Достоевского «Преступление и наказание». Часть V
1.В чем обвинил Лужин Соню?
2. Установите соответствие между персонажами и их портретами. К каждой позиции первого столбца подберите соответствующую позицию второго.
Персонажи произведения
А) Дуня
Б) Соня
В) Катерина Ивановна
Г) Амалия Ивановна Кому
принадлежат слова?
1)Я её успокою, но ты её не замучай: приди хоть раз.. Я теперь пришла только сказать, что если, на случай, я тебе в чем понадоблюсь или понадобиться тебе… вся моя жизнь или что… то кликни меня. Я приду.
2) Довольно!.. Пора! Прощай, горемыка!.. Уездили клячу!.. Надорвалась! 3)Страдание принять и искупить себя им, вот что надо.
Головним предметом світоглядних пошуків для героя тепер стає втілення в життя філософії "нового гедонізму": "Він мріяв створити нову філософію життя, яка матиме своє розумне обґрунтування, свої послідовні принципи, і найвищий сенс життя марився йому в одухо-творенні відчуттів і емоцій". У долі Доріана Грея Вайльд розкрив трагедію реального протиріччя: задоволення, що стало самоціллю, породжує не радість, а муки.
Доріан стає жертвою своєї максималістської пристрасті - любові до самого себе. Загальне забарвлення злочинів Доріана - абсолютна аморальність. Думаючи винятково про свою особу, він її і зруйнував. Доріан гине, коли здіймає руку на Прекрасне, яке вічне. Знову відбувається фантастичне перевтілення, і все стає на свої місця: портрет сяє красою, а на Доріановому обличчі проступають усі скоєні ним злочини. Сам вигляд мертвого Доріана Грея антиестетичний. Вайльд, усупереч своїй програмі, зобразив не лише душевну кризу свого героя, але й привів його до кари.
Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
Ще жодному із нас не підживляв надій:
Де знайде зігнуту під тягарем людину,
Іще один тягар він накидає їй.
2
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
3
Як жалко, що мені, прихильнику вина,
Дістався цей калам* і келія тісна!
Ти висох молячись, а я в шинку промок.
Зате для мокрого й геєна не страшна!
* Очеретяне перо.
4
Коли єство моє ліпив Творець із глини,
Зарані відав він про всі мої провини.
Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
В день суду ввергнути в палаючі глибини?
5
Настало свято. Злих думок воно
Немало зборе.
Підчаший ллє у піалу вино,
Ясне й прозоре.
Намордник посту, молитов оброть
Це свято зніме
Із тих ослів, що ждуть його давно…
О горе, горе!
6
Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;
Є й під землею бик, що бачить не дається.
Хто ж оком розуму погляне, той помітить,
Що посередині табун ослів пасеться.
7
Недоброзичливість ніколи не могла
Узяти верх: до злих вертались їх діла.
Я зичу благ тобі — ти зла мені бажаєш:
Ти благ не діждешся, я не побачу зла!
8
Шукай людину скрізь: на бідному постої,
У закутку нужди і в пишному покої.
Одна душа жива за сто Кааб дорожча!
Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!
9
Коли у небуття і ймення наше кане,
Не згасне сонечко у небі полум'яне.
Нас не було, та світ не був від того гірший;
Він не погіршає й тоді, як нас не стане.
10
Хіба не дивно, що пани чиновні,
Самим собі нудні, хоч горді зовні,
До кожного, хто здирство зневажає,
Такого пишного презирства повні?
11
У кого кожний день в запасі півкоржа,
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,
У того світлий зір і радісна душа.
12
О світе! Знаєш сам, які твої діла!
Сидиш недвигою у башті гніту й зла!
Одним добро даєш, а іншим — лихо! Тільки
Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!
Объяснение: