Попробуй сочинить свою сказку по мотивам произведения «Теплый хлеб», используя тип речи – повествование, показав своё отношение к сказке. Используй прием «РАФТ» (роль, аудитория, формат, тема):
- выбери себе роль (Филька, бабка, сорока, мельник Панкрат, конь);
- подумай, для кого будет твоя сказка (для взрослых, для детей, для всех);
- используй формат эссе-повествование;
- выбери тему «Как однажды в нашей деревне случилась беда», «Как я обидел коня», «Это я деревню!», «Как меня обидели».
Пиши сказку от лица выбранного героя.
Умоляю люди добрые это
Задание: страшные истории мальчиков из рассказа "Бежин луг"
1. История Илюши про домового.
Илюша с друзьями (человек десять) заночевали в старой рольне. Как только один из ребят вспомнил домового, у них над головами наверху кто-то стал ходить: доски под ним так и гнулись, так и трещали. По колесу зашумела вода, колесо начало стучать и вертеться, затем вдруг остановилось. Затем кто-то опять пошел к двери наверху, стал неторопливо спускаться по лестнице. Дверь открылась. Вначале они увидели как у одного чана зашевелилась форма, которая поднялась, походила по воздуху и встала на место. Потом у другого чана крюк снялся с гвоздя, а затем опять встал на гвоздь. После этого ребята услышали кашель и очень испугались.
2. История Кости о слободском плотнике.
Как-то плотник Гаврила пошёл в лес собирать орехи. Вскоре он зашел бог знает куда и совсем заблудился. Так и не отыскав дорогу домой, присел Гаврила под дерево и решил дождаться утра. Он задремал, когда вдруг услышал будто кто-то его зовет. Появилась перед ним на ветке смеющаяся русалка. Гаврила вначале обмер, пошел к русалке, а затем вдруг одумался и перекрестился. Заплакала русалка и сказала: «Не креститься бы тебе, говорит, человече, жить бы тебе со мной на веселии до конца дней; а плачу я, убиваюсь оттого, что ты крестился; да не я одна убиваться буду: убивайся же и ты до конца дней». Затем она исчезла, а Гаврила понял как ему выбраться из леса. Вот только с тех пор он всё невеселый ходил.
3. История Илюши о плотине.
Похоронен на плотине утопленник, утонувший давным-давно. А могилка его была видна – бугорочек. Поехал как-то Ермил за почтой, задержался в городе, а назад ехал уже хмельным. Переезжал он через плотину, и увидел на могиле утопленника белого барашка. Решил Ермил забрать его себя, взял на руки и поехал дальше. Смотрит он на барашка, а тот ему прямо в глаза так и глядит. Жутко стало Ермилу, стал он его гладить и говорить: «Бяша, бяша!» А баран-то вдруг как оскалил зубы, да ему тоже: «Бяша, бяша...».
4. История о нечистом месте Варнавицах
Ходит в кафтане долгополом покойный барин, охает и что-то ищет на земле. Повстречал его как-то дедушка Трофимыч и спросил, что он ищет. Тот ответил, что разрыв-травы, мол давит ему могила, хочется вон.
5. История Илюши о церковной паперти.
В родительскую субботу на церковной паперти можно живого увидеть, за кем, то есть, в том году очередь помирать. Стоит только ночью сесть на паперть на церковную да всё на дорогу глядеть. Те и пойдут мимо тебя по дороге, кому, то есть, умирать в том году. В году ходила на паперть баба Ульяна. Видела она мальчика в одной рубашонке, а когда приглянулась - узнала Ивашку Федосеева, который умер весной. А потом увидела себя.
6. Истории Павла о затмении.
Говорили старики в селах, как только предвидение небесное начнется, так появится удивительный, лукавый Тришка, приходящий при наступлении последних времен. Ни дубинками его взять не могут, ни в цепи сковать – все ему сходит с рук: цепи рвутся, а дубинками люди между собой начинают драться. Случилось затмение, увидели люди в дали идущего человека. Испугались: староста в канаве спрятался, старостиха застряла в подворотне, Дорофеич вскочил в овёс. А человеком этим оказался бочар Вавила.
7. История Кости о голосе из бучила.
Мальчик шёл в Шашкино через лужок, где есть бучило. Он услышал оттуда жалостливый стон. А Павлуша добавил, что Акима-лесника утопили в том бучиле воры.
8. История Илюши о лешем.
Водил леший мужика по лесу, всё вокруг одной поляны. Тот его хорошо разглядел: большой, темный, скутанный, словно за деревом прятался, моргал большими глазищами. Мужик этот домой успел прийти лишь к рассвету.
Объяснение:
Центром нашого твору будуть воїни-герої поеми Гомера «Іліада». У страшному двобої зіштовхнулись грецькі війська та військо троянців. Війна немилосердно справляє свої криваві бенкети. Багато невимовної жорстокості, невиправданого гніву, немилосердності.
Жорстокий час — жорстокі люди. Неможливо без здригання гати, як річками ллється кров, як тисячами гинуть люди. Ореол трагізму оповиває голови майже всіх учасників Троянської війни: ніхто не знає, коли прийде його смертний час, але кожен до нього щохвилини готовий.
Центральною темою «Іліади» Гомера є зображення гніву Ахілла та його наслідків для усього грецького об’єднаного війська. Ланцюг подій поєднує Ахілла з Троєю. Трагедія, яка насамкінець привела Трою і всіх її мешканців до загибелі, почалась на весіллі його батьків, Фетіди і Пелея.
Участь Ахілла у війні мала стати запорукою перемоги грецького війська. Войовничі ахейці та їхні союзники опинились під стінами Трої, щоб помститись за так підло обкраденого Менелая. Судячи з описів Гомера, їх було приблизно сто тисяч (явна гіпербола), на багатовесельних кораблях від 50 до 120 воїнів на кожному. П’ятдесятьма кораблями командував вождь мірмідонян могутній Ахіллес, якого ми бачимо в «Іліаді» молодим, сповненим сил, відваги і гніву.
При народженні синові Фетіди було визначено, що йому жити недовго, якщо він хоче воювати та старості у спокої та благополуччі. Фетіда як мати обрала для свого сина довге життя, заховавши його десятирічним хлопчиком на острові Скірос серед численних дочок царя Лікомеда. Завдяки хитрості Одіссея, серед товарів, призначених для царівен, були зброя і обладунки. Войовничий дух Ахілла переміг обережність, і юнак, вибравши зброю, вибрав і свою долю — шлях до незмірної слави та до швидкої смерті. Ахіллес сам обрав життя коротке, але сповнене болю, тривоги, слави, жорстокості і героїзму. Ахілл знав, що йому визначено долею, і це тінь близької смерті, що постійно переслідує Ахілла.
У соціальній ієрархії, а вона вже існувала у Греції за часів Гомера, Патрокл і за народженням, і за станом стояв нижче Ахілла, і Менетій настановлював сина коритись другові, хоча той і був за нього молодшим.
Патроклові, незлобивому і покірному за характером, це було неважко, і Ахіллес любив його ніжно. Що означав для нього Патрокл — він з усією силою усвідомив після смерті друга. Скорботність, як і всі почуття пристрасного, темпераментного вождя мірмідонян, була шаленою. Він рвав на собі волосся, качався по землі, кричав, голосив. Нова хвиля гніву охопила його — гніву проти троянців і особливо проти Гектора, що вбив його друга.
Ахіллес переконався, що його сварка з Агамемноном, його образа, його горде усамітнення й відокремлення від ахейців принесли багато страждань не тільки їм, а і йому самому. Тепер він кинувся в бій проти троянців з шаленою пристрастю, з одним бажанням помститись, терзати, вбивати.
З душевним трепетом оповідає про все це Гомер. Він не може дозволити собі нарікати на героя, адже він напівбог і онук Зевса, і не йому, бідному співцеві, судити про те, хто у цій страшній бійні народів правий, хто винний. Але, читаючи поему, ми відчуваємо, як внутрішньо здригається старець, змальовуючи жорстоку шаленість Ахілла. Троянці в паніці тікають. Та скрізь їх дістає рука Ахілла, який не відає тепер милості. Особливо ж нещадним він стає до дітей Пріама. Втомившись від убивств, він бере у полон двадцять юнаківтроянців, на яких чекає страшна смерть — вони мають заживо згоріти на вогнищі Патрокла як жертви Радість сповнює безжальне серце Ахілла — серед бранців наймолодший син Пріама — Лікаон. Натуралістичною і страшною в своїй правдивій жорстокості є сцена вбивства юного Лікаона. Кульмінацією історії гніву Ахіллеса став його поєдинок з Гектором
Объяснение: