Почему говорят, что повесть можно назвать не "Уроки французского", а "Уроки доброты". Кто и кому преподаватель эти уроки доброты? В чем они заключалась?

Как раз в непреднамеренности — «сила» Хлестакова. Он говорит, что ничего не выслужил в Петербурге и едет домой в Саратовскую губернию, а Городничий думает: «А? и не покраснеет! О, да с ним нужно ухо востро...» , «Врёт, врёт и нигде не оборвётся!» . Городничего поразило не «вранье» Хлестакова — он ведь и готовился к тому, что «ревизор» будет играть роль, а то, что он при этом «и не покраснеет» . Но Хлестаков говорил чистую правду. Он спровоцировал всю хитроумную игру Городничего и чиновников не хитростью, а чистосердечием. «Подпустим и мы турусы: прикинемся, как будто совсем и не знаем, что он за человек», — говорит Городничий, полагая, что он подхватывает вызов. А Хлестаков-то и не бросал никакого вызова, он просто говорил и делал рефлекторно то, что требовала от него данная минута.

Князь Ігор у "Слові..." зображений хороброю та благородною людиною. Для нього характерні сувора, спокійна відвага та рішучість. Він нехтує "знаменнями" так само, як будь-якою небезпекою взагалі. Головні рушії його поведінки — честі, і слава.

Князь Ігор має усі риси ідеалізованого, справжнього оборонця рідної землі —— вірність, відданість Батьківщині, стійкість, хоробрість, енергійність, мужність тощо. Відступити перед небезпекою йому здавалося ганебним. Коли вислані вперед розвідники сповіщають йому про несприятливість становища для руського війська, Ігор каже: "Якщо так вернутися, не бившись, сором буде нам гірше смерті".

Але попри все на нього чекає поразка. "Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути" — говорить він, та саме це йому і судилося — із золотого сідла він "пересів у сідло кощійове" (рабське). "А Ігорового хороброго полку не воскресити" з болем повідомляє автор.