Ты должен был посмотреть экранизацию книги. Сегодня мы будем работать над сравнением оригинального произведения и его экранизации. ответь письменно на вопросы: - Удачна ли, по-вашему, экранизация книги?
- Какая из трех серий произвела на вас наибольшее впечатление? Почему?
- Назовите персонажей, которых вы считаете наиболее удачными и интересными?
-Какие изменения авторы экранизации внесли в свой сценарий?
Підтвердження цьому можна й у роздумах старого над черепахами. “Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б'ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. “Але і мене - думав старий, - таке ж серце... ” Ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності.
Незважаючи на всі страждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головний герой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власної гідності. Про це свідчить і розмова з Марліном, коли старий повернувся лише з однією головою риби, і завершальна фраза твору: “Старому снилися леви. ” Знову виникає символ сили й молодості, який з'являвся у підсвідомості Сантьяго двічі до цього. Вірний хемінгуеївській формулі героїзму, Сантьяго зі всіма випробуваннями та негараздами залишається з такою ж невдалою, але непереможеною душею, як і раніше.
Коли Хемінгуей говороив, що йому повезло у тому, що він знайшов гарного старого, він мав на увазі не тільки гарні душевні якості свого героя. Старий гарний не тільки своєю добротою, простодушшям і смиренням, під яким розуміється вміння жити у згоді із собою. У старого є щось більш значиме - справжній героїзм. На його долю випало дуже важке випробування. Він веде свою титанічну боротьбу з цією невидимою рибою один на один, як і підходить для героя. І поєдинок цей все більше нагадує міф про боротьбу добра і зла, віри і розпачу, сили і слабкості. Герой повинен вести боротьбу сам, тільки тоді у нього появиться можливість розкрити себе повністю, проявити усю свою мужність, стійкість, відвагу і вміння.
Старий знає про свою фізичну неміч, але він знає і друге - що в нього є воля до перемоги. "Я все одно її переможу, - сказав він, - при всій її величині і при всій її красі. Хоч це і несправедливо, - добавив він, - та я їй докажу, на що здатна людина і що вона зможе витерпіти".
Протягом всього поєдинку в думках старого весь час присутній хлопець. Старий згадує про нього, і не тільки тому, що малий дуже допоміг би йому, якби був з ним у лодці, а головним чином тому, що малий уособлює в собі майбутнє покоління і старому хочеться закріпити в малому віру в себе, в тому що він, старий, ще може ловити рибу. Адже він не раз говорив малому, що він незвичайний старий, і тепер розуміє, що пора це довести на ділі. "Він доводив це уже тисячі раз. Ну і що? Тепер потрібно довести це знову. Кожного разу це починається знову... "
Щастя, яке посміхнулось старому, щастя, котре він завоював у тяжкій боротьбі з рибою, в нього вкрали акули. "Хотів би я купити собі трохи щастя, якщо його де небудь продають, - сказав старий. - А за що ти його купиш? - спитав він у себе. - Невже його можна купити на загублений гарпун, зломаний ніж чи покалічені руки? " Підпливаючи до рідного села з обїдженим скелетом своєї риби, старий все ж відмовляється рахувати себе переможеним: "Хто ж тебе переміг, старий? - запитав він себе. - Ніхто, - відповів він. - Просто я надто далеко зайшов в море".
І насамкінець, головний висновок повісті: старий терпить поразку, але по великому рахунку він залишається непереможеним, його людська гідність ликує. І тоді він промовляє слова, у яких і виражений весь пафос книги: "Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти"
Розы
Как хороши, как свежи были розы
В моём саду! Как взор прельщали мой!
Как я молил весенние морозы
Не трогать их холодною рукой!
Как я берёг, как я лелеял младость
Моих цветов заветных, дорогих;
Казалось мне, в них расцветала радость;
Казалось мне, любовь дышала в них.
Но в мире мне явилась дева рая,
Прелестная, как ангел красоты;
Венка из роз искала молодая —
И я сорвал заветные цветы.
И мне в венке цветы ещё казались
На радостном челе красивее, свежей;
Как хорошо, как мило соплетались
С душистою волной каштановых кудрей!
И заодно они цвели с девицей!
Среди подруг, средь плясок и пиров,
В венке из роз она была царицей,
Вокруг её вилась и радость и любовь!
В её очах — веселье, жизни пламень,
Ей счастье долгое сулил, казалось, рок, —
И где ж она?. . В погосте белый камень,
На камне — роз моих завянувший венок.
И. П. Мятлев.
*
Для романтизма характерен мотив скоротечности земного бытия, сопоставленного с быстротой увядания розы, - одна из древнейших лирических тем, популярная ещё у александрийцев и римских элегиков. К этому мотиву обращаются в основном русские поэты.
Девушка — это божественная красота, вечная жизнь в самой милой оболочке. Отсюда и развитие античного сравнения девушки и розы. Здесь и розы щёк, и сравнение по таким признакам, как красота, юность, свежесть. Роза - желанное украшение девушки, а также главный подарок для неё.