Одним из героев, которого по праву можно назвать традиционным классицистическим персонажем, является Скотинин. Недоросль Митрофан и госпожа Простакова по сюжету пьесы выступают его родственниками и такими же отрицательными героями, однако, в отличие от образа мужчины, их образы более усложнены психологизмом. Скотинин же – шаблонный сборный персонаж, представляющий собой целый социальный слой глупых, необразованных, грубых и жестоких помещиков-землевладельцев.
Особое место при анализе образа Скотинина занимает характеристика его фамилии – в «Недоросле» как классицистическом произведении имена являются «говорящими» и позволяют сразу определиться с основными личными качествами каждого героя. Фамилия «Скотинин» указывает не только на любовь мужчины к свиньям (вспомним, что свиньи были единственными живыми существами, с которыми ему было приятно проводить время, а за наследство Софьи он хотел выкупить всех свиней в мире), но и на «скотские», животные качества героя – невежество, грубость, неуважение к другим, отсутствие морали и чести. В образе Скотинина Фонвизин показал, как может деградировать личность. Осмеивая глупость героя, автор обличил реальные ужасы российского общества той эпохи – падение нравов, граничащее с уподобление человека домашним животным, «скоту». И, как подчеркивает Фонвизин, это «злонравие» передается через дурное воспитание от родителей к детям.
Образ Скотинина в системе персонажей «Недоросля»
Скотинин является однозначно отрицательным героем, вызывающим у читателя только негативные эмоции. В системе персонажей он противопоставляется Милону – жениху Софьи. По сюжету пьесы Скотинин также претендовал на руку девушки. Однако, в отличие от офицера, который любил и уважал Софью с самого детства, видел в ней самостоятельную личность и свою будущую жену, для Скотинина важно было только ее наследство.
Мужчина не спрашивал девушку, хочет ли она за него замуж, его вообще не интересовали ее пожелания, характер и ценности – Скотинин даже не собирался выделить после женитьбы Софье нормальную комнату. При этом он руководствуется устаревшими нормами «Домостроя», которые перенял от своих помещиков-родителей.
Кроме того, как землевладелец Скотинин противопоставляется Правдину. Дядя Митрофана считает, что крестьянами можно распоряжаться по своему усмотрению – забирать у них последнюю копейку, бить не зависимо от того, виноваты ли они в чем-то, создавать ужасные условия для жизни. Правдин же руководствуется противоположными, гуманными установками, ориентированными на справедливое отношение к каждому человеку, ценность личности и здравого смысла.
Таким образом, подробная характеристика Скотинина в «Недоросле» показывает, что выводя в системы персонажей героя такого плана, Фонвизин хотел показать ужас деградации современных ему помещиков, подчеркивал на необходимости перемен в воспитании и образовании всего российского общества.
Головний герой твору, Гуллівер, потрапляє у країну Ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. Спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: надають житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. Далі Гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. Наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. І ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! Це вже натяк на англійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відповідаючи їм. А чого варта перша особа держави, яка іменує себе не королем, а саме імператором, що називає себе «відрадою і жахом всесвіту», наймудрішим і найсильнішим у світі (зріст якого дорівнює трьом пальцям). А скільки титулів він має! Зрозуміло, що Свіфт мав на увазі англійського короля Георга І, який перебував на англійському престолі в 1714—1726 роках.
Потім Гуллівера знайомлять з політичною системою країни: виявляється, що в Ліліпутії є дві ворогуючі партії, відомі під назвами Тремексенів і Слемексенів, які відрізняються одна від одної тим, що прибічники однієї з них "дуже полюбляють низькі підбори, а іншої — високі. Причому останні стверджують, що саме високі підбори більше за все відповідають давньому державному устрою Ліліпутії. І на цьому ґрунті між ними відбуваються «найжорстокіші сварки». Проте імператор наказав, що в державних установах слід носити лише низькі підбори. Ще більш «важливі» обставини викликали жорстоку війну, що ведуть між собою дві великі імперії — Ліліпутія і Блефуску: з якого ж таки боку треба розбивати яйця — з тупого кінця чи, навпаки, з гострого? Цілком зрозуміло, що тут ідеться про сучасну письменникові Англію, поділену на прибічників партії торі і вігів, причому сам Свіфт уже не вірив жодній з них. Між Ліліпутією та Блефуску ведеться сторічна війна. Що ж мав на увазі автор твору? Звичайно ж, Сторічну війну між Англією і Францією.
Особое место при анализе образа Скотинина занимает характеристика его фамилии – в «Недоросле» как классицистическом произведении имена являются «говорящими» и позволяют сразу определиться с основными личными качествами каждого героя.
Фамилия «Скотинин» указывает не только на любовь мужчины к свиньям (вспомним, что свиньи были единственными живыми существами, с которыми ему было приятно проводить время, а за наследство Софьи он хотел выкупить всех свиней в мире), но и на «скотские», животные качества героя – невежество, грубость, неуважение к другим, отсутствие морали и чести. В образе Скотинина Фонвизин показал, как может деградировать личность. Осмеивая глупость героя, автор обличил реальные ужасы российского общества той эпохи – падение нравов, граничащее с уподобление человека домашним животным, «скоту». И, как подчеркивает Фонвизин, это «злонравие» передается через дурное воспитание от родителей к детям.
Образ Скотинина в системе персонажей «Недоросля»
Скотинин является однозначно отрицательным героем, вызывающим у читателя только негативные эмоции. В системе персонажей он противопоставляется Милону – жениху Софьи. По сюжету пьесы Скотинин также претендовал на руку девушки. Однако, в отличие от офицера, который любил и уважал Софью с самого детства, видел в ней самостоятельную личность и свою будущую жену, для Скотинина важно было только ее наследство.
Мужчина не спрашивал девушку, хочет ли она за него замуж, его вообще не интересовали ее пожелания, характер и ценности – Скотинин даже не собирался выделить после женитьбы Софье нормальную комнату. При этом он руководствуется устаревшими нормами «Домостроя», которые перенял от своих помещиков-родителей.
Кроме того, как землевладелец Скотинин противопоставляется Правдину. Дядя Митрофана считает, что крестьянами можно распоряжаться по своему усмотрению – забирать у них последнюю копейку, бить не зависимо от того, виноваты ли они в чем-то, создавать ужасные условия для жизни. Правдин же руководствуется противоположными, гуманными установками, ориентированными на справедливое отношение к каждому человеку, ценность личности и здравого смысла.
Таким образом, подробная характеристика Скотинина в «Недоросле» показывает, что выводя в системы персонажей героя такого плана, Фонвизин хотел показать ужас деградации современных ему помещиков, подчеркивал на необходимости перемен в воспитании и образовании всего российского общества.
А чого варта перша особа держави, яка іменує себе не королем, а саме імператором, що називає себе «відрадою і жахом всесвіту», наймудрішим і найсильнішим у світі (зріст якого дорівнює трьом пальцям). А скільки титулів він має! Зрозуміло, що Свіфт мав на увазі англійського короля Георга І, який перебував на англійському престолі в 1714—1726 роках.
Потім Гуллівера знайомлять з політичною системою країни: виявляється, що в Ліліпутії є дві ворогуючі партії, відомі під назвами Тремексенів і Слемексенів, які відрізняються одна від одної тим, що прибічники однієї з них "дуже полюбляють низькі підбори, а іншої — високі. Причому останні стверджують, що саме високі підбори більше за все відповідають давньому державному устрою Ліліпутії. І на цьому ґрунті між ними відбуваються «найжорстокіші сварки». Проте імператор наказав, що в державних установах слід носити лише низькі підбори.
Ще більш «важливі» обставини викликали жорстоку війну, що ведуть між собою дві великі імперії — Ліліпутія і Блефуску: з якого ж таки боку треба розбивати яйця — з тупого кінця чи, навпаки, з гострого? Цілком зрозуміло, що тут ідеться про сучасну письменникові Англію, поділену на прибічників партії торі і вігів, причому сам Свіфт уже не вірив жодній з них. Між Ліліпутією та Блефуску ведеться сторічна війна. Що ж мав на увазі автор твору? Звичайно ж, Сторічну війну між Англією і Францією.