22 січня 1788 Байрон наpодився в Лондоні у знатній, але збіднілій родині.1798 Байрон успадковує від двоюрідного діда титул барона і родовий маєток Ньюстед Еббі під Ноттінгемом, куди він переїжджає з матір’ю. Він займається з домашнім учителем, потім його віддають в приватну школу в Далвиче. 1801 надходить в закриту аристократичну школу в Харроу, біля Лондона. Починає писати вірші. 1805-1809 Навчається в Кембриджському університеті. 1807 виходить збірка «Години дозвілля» 1809 Байрон стає членом палати лордів. 1809-1811 Відправляється в тривалу подорож (Іспанія, Албанія, Афіни) 1812 виходять дві перші пісні автобіографічної поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», яка приносить йому популярність. 1813-1814 Байрон створює цикл «східних поем»: «Гяур», «Абідоська наречена» «Корсар» і «Лара». 1814 Одружується на Анабеллі Мілбенк. Після вони улаштовуються в Лондоні. Входить до підкомітета правління театру «Друрі-Лейн». 1815 народжується дочка Байрона Августа Ада. 1816 Розлучення з дружиною, після якого він покидає Англію, як виявилося, назавжди. Пише вірші та поеми: «Станси до Августи», «Послання до Августи», «Сон», «Пітьма». Завершує третю пісню «Чайльд Гарольда»; пише «Шильонского в’язня». У цьому ж році закінчені поеми східного циклу «Парізіна» і «Облога Коринфа». 1817 Байрон відвідує Рим. Він закінчує «Манфреда» (Manfred). Починає роботу над поемою «Дон Жуан». 1818 написана поема «Беппо» (Beppo) 1819 пише «Пророцтво Данте» (Prophecy of Dante). 1820-1821 п’єса «Марино Фальеро, дож Венеції», присвячена долі Фальеро, страченого за участь у змові проти існуючого у Венеції політичного режиму, і п’єса «Двоє Фоскарі». Драма у віршах «Каїн». 1821 переїжджає до Пізи. 1822 «Небо і земля», драма «Перетворений урод», «Вернер», «Бачення суду» У цьому ж році Байрон, Шеллі і Л.Хант починають видавати журнал «Ліберал». Незабаром Шеллі гине, і під опікою Байрона виявляються Хант, його хвора дружина і шестеро дітей. Крім того, помирає донька Байрона Аллегра, що стає для нього важким ударом. 1823 Байрон приймає пропозицію лондонського Грецького комітету до Греції у війні за незалежність проти турецького ярма. Він приймає під своє командування загін суліотов (греко-албанців), яким виплачує грошове забезпечення. 19 квітня 1824 Байрон помер від лихоманки.
«Ер Таргын» («Ер Тарғын») — казахский героический эпос (жыр). События, описанные в эпосе, связаны с историей ногайских племен. Впервые «Ер Таргын» был записан в 1859 году у акына Марабая русским востоковедом Н.Ильминским и опубликован им в 1862 году в Казани. Издан русским востоковедом-тюркологом В. В. Радловым в фундаментальном 10-томном своде «Образцы народной литературы тюркских племен» (1870, Петербург). Широкое распространение получил вариант акына Марабая, изданный в 1922 году в Ташкенте фольклористом А.Диваевым в книге «Киргиз-казацкий богатырский эпос». «Ер Таргын» привлекал к себе пристальное внимание писателей и ученых; М.Ауэзова, С.Муканова, А. М. Маргулана, М.Габдуллина, К.Жумалиева. В научной библиотеке АН хранится краткий вариант «Ер Таргын» в виде легенды, записанный в 1939 году у З.Бекарыстанова. Основная идея эпоса — призыв к единству, к прекращению междоусобных войн между отдельными ханствами. Герой эпоса представлен как богатырь, заступник народа, защитник родины от иноземных захватчиков. Образ монументален, величествен: Таргын поражает необычайной физической силой, воинской доблестью. Вместе с героем действует его верная подруга — красавица Акжунус, дочь хана Акши, презревшая сословные предрассудки и полюбившая народного заступника. Это один из самых поэтических женских образов в казах поэзии. «Ер Таргын» отличает глубокое внимание к внутреннему миру человека, который раскрывается с монологов и диалогов, песен-раздумий (толгау). Форма стиха типична для казахского эпоса — это 7—8-сложный стих (жыр), чередующийся с прозой. «Ер Таргын» положен в основу сюжета одноименной оперы Е.Брусиловского.
Объяснение:
ПРОСТИ ЧТО ТАК МНОГО САМ ПОЧИТАЙ ТАМ ГДЕ ТО НАПИСАНО ЧТО
«Ер Таргын» («Ер Тарғын») — казахский героический эпос (жыр). События, описанные в эпосе, связаны с историей ногайских племен. Впервые «Ер Таргын» был записан в 1859 году у акына Марабая русским востоковедом Н.Ильминским и опубликован им в 1862 году в Казани. Издан русским востоковедом-тюркологом В. В. Радловым в фундаментальном 10-томном своде «Образцы народной литературы тюркских племен» (1870, Петербург). Широкое распространение получил вариант акына Марабая, изданный в 1922 году в Ташкенте фольклористом А.Диваевым в книге «Киргиз-казацкий богатырский эпос». «Ер Таргын» привлекал к себе пристальное внимание писателей и ученых; М.Ауэзова, С.Муканова, А. М. Маргулана, М.Габдуллина, К.Жумалиева. В научной библиотеке АН хранится краткий вариант «Ер Таргын» в виде легенды, записанный в 1939 году у З.Бекарыстанова. Основная идея эпоса — призыв к единству, к прекращению междоусобных войн между отдельными ханствами. Герой эпоса представлен как богатырь, заступник народа, защитник родины от иноземных захватчиков. Образ монументален, величествен: Таргын поражает необычайной физической силой, воинской доблестью. Вместе с героем действует его верная подруга — красавица Акжунус, дочь хана Акши, презревшая сословные предрассудки и полюбившая народного заступника. Это один из самых поэтических женских образов в казах поэзии. «Ер Таргын» отличает глубокое внимание к внутреннему миру человека, который раскрывается с монологов и диалогов, песен-раздумий (толгау). Форма стиха типична для казахского эпоса — это 7—8-сложный стих (жыр), чередующийся с прозой. «Ер Таргын» положен в основу сюжета одноименной оперы Е.Брусиловского.
Объяснение:
ПРОСТИ ЧТО ТАК МНОГО САМ ПОЧИТАЙ ТАМ ГДЕ ТО НАПИСАНО ЧТО
КАКИЕ ВОЙСКИЕ ВОЕВАЛИ С ДРУГ ДРУГОМ ЕР ТАРГЫНА